Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,

Григор’євої Л.І., Романюка Я.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділення частки майна в натурі,

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2006 року було визнано право власності у рівних частках за нею та відповідачкою на самочинно зведений незавершений будівництвом готель з баром та масандрою на території земельної ділянки площею 0,03 га на Будацькій косі Білгород-Дністровського району Одеської області біля смт. Затока. Питання про добровільний поділ спільного майна сторони вирішити не можуть.

19 січня 2007 року в судовому засіданні позивачка звернулася з клопотанням про затвердження мирової угоди та надала підписану сторонами мирову угоду з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. За умовами мирової угоди позивачка відмовляється від своїх позовних вимог, а відповідачка проводить поділ спільного майна в добровільному порядку.

Ухвалою Білгород–Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 січня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2009 року, визнано мирову угоду, укладену ОСОБА_3 та представником ОСОБА_4, діючим за довіреністю, – ОСОБА_5, про поділ будівель, що розташовані на території земельної ділянки площею 0,03 га на Будацькій косі Білгород–Дністровського району Одеської області біля смт Затоки.

Не погодившись із вищезазначеними судовими ухвалами, заступник прокурора Одеської області подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові ухвали скасувати й ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, яким визначено основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва. Згідно із цим Порядком для пред’явлення закінченого будівництвом об’єкта державній приймальній комісії передує утворення робочої комісії, яка тільки визначає готовність закінченого будівництвом об’єкта.

За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, форма якого затверджується Міністерством регіонального розвитку та будівництва. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Суд не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутній акт державної приймальної комісії про прийняття цього об’єкта до експлуатації та відсутні відповідні висновки відповідних служб про дотримання цим будівництвом відповідних будівельних, санітарних, тощо норм і правил, без наявності яких у суду не було правових підстав для затвердження мирової угоди.

Оскільки порушення судами норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові ухвали підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд .

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Ухвалу Білгород–Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.