Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Балюка М.І., Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права на тимчасові виїзди за межі території України разом із неповнолітніми дітьми, зобов’язання не чинити перешкод в оформленні проїзних документів та у тимчасових виїздах дітей за межі території України,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є батьком малолітніх дітей ОСОБА_5, 1995 року народження, та ОСОБА_6, 1998 року народження, згідно рішення суду від 12 квітня 2007 року місце проживання дітей визначено з ним. У травні 2007 року ним подано заяву до органів внутрішніх справ про видачу дітям проїзних документів для тимчасового виїзду за межі України, однак мати дітей – відповідачка ОСОБА_4, незважаючи на численні прохання, ухиляється від оформлення та нотаріального посвідчення заяви про надання згоди на тимчасовий виїзд дітей за межі території України, нічим не мотивуючи свою відмову.

Позивач просив суд визнати за ним право на тимчасові виїзди за межі території України разом із синами ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4; зобов’язати ОСОБА_4 не чинити перешкод в оформленні проїзних документів дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також зобов’язати її не чинити перешкод йому, або належним чином уповноваженій ним особі, у тимчасових виїздах за межі території України ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено, постановлено визнати за ним право на тимчасові виїзди за межі території України разом із синами ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4; зобов’язати ОСОБА_4 не чинити перешкод в оформленні проїзних документів дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також зобов’язати її не чинити перешкод ОСОБА_3, або належним чином уповноваженій ним особі, у тимчасових виїздах за межі території України дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Частиною четвертою статті 169 ЦПК України ( в редакції, що діяла на час розгляду справи) було передбачено, що разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, або якщо причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

В порушення наведених вимог закону суд розглянув справу без участі відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про день і час розгляду справи, і постановив заочне рішення.

Згідно частини другої статті 4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України" оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

За змістом наведеного Закону у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з’ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду, а при задоволенні такого позову судом ухвалюється рішення про дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон.

Однак судом наведене не було враховано, суд ухвалив рішення, яким зобов’язав відповідачку не чинити перешкод у оформленні проїзних документів та тимчасових виїздах неповнолітніх дітей за кордон.

Апеляційний суд в порушення вимог статті 303 ЦПК України не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення закону, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги і залишив рішення без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.