Колегія суддів

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

Балюка М.І., Романюка Я.М.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія", третя особа – відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", про відшкодування майнової та моральної шкоди, визнання відмови у виплаті страхового відшкодування протиправною за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 14 квітня 2010 року,

У червні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 17 серпня 2006 року уклала з відповідачем договір добровільного страхування автомобіля марки ВАЗ 21104. 29 червня 2007 року її автомобіль під керуванням ОСОБА_4 отримав пошкодження. Про дорожньо-транспортну пригоду своєчасно повідомлено страхувальника та органи міліції. 4 липня 2007 року органами ДАІ видано довідку про пошкодження автомобіля, а 13 липня 2007 року нею отримано рахунок-фактуру, в якому зазначено перелік відновлювальних робіт та їхню вартість, яка складає 1 809 грн. та вартість запасних частин автомобіля в сумі 600 грн. У встановлений договором страхування строк ОСОБА_4 звернувся до відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" (далі – ВАТ СТ "Гарантія") із заявою про виплату страхового відшкодування, однак їй було відмовлено у виплаті. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила визнати відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування неправомірною та стягнути з відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" на її користь майнову шкоду в сумі 3 013 грн., пеню в сумі 52 027 грн. і 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 14 квітня 2010 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17 серпня 2006 року ОСОБА_3 та ВАТ "Страхове товариство "Гарантія" (далі – ВАТ "СТ "Гарантія") уклали договір добровільного страхування автомобіля марки ВАЗ 21104, номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 8-9).

7 вересня 2006 року в с. Головчинці Хмельницького району Хмельницької області сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої автомобіль марки ВАЗ 21104, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 отримав пошкодження.

8 вересня 2006 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв’язку з настанням страхової події.

25 вересня 2006 року ВАТ "СТ "Гарантія" відмовило ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_4 не мав належним чином оформлених документів на право керування автомобілем та що він не зафіксував факт нанесення пошкоджень зазначеному автомобілю у відповідних органах.

29 червня 2007 року біля магазину "Фуршет" на вулиці Тернопільській у місті Хмельницькому із цим автомобілем під керуванням ОСОБА_4 знову сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої за доводами позивачки було пошкоджено бампер і заднє праве крило автомобіля (а.с. 10).

2 липня 2007 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв’язку з настанням страхового випадку від 29 червня 2007 року.

4 липня 2007 року Хмельницькою ротою дорожньо-патрульної служби полку ДПС ДАІ УМВС України в Хмельницькій області видано довідку про те, що 29 червня 2007 року о 16 годин 30 хвилин припаркований автомобіль марки ВАЗ-21104 на вулиці Тернопільській біля магазину "Фуршет" у місті Харкові отримав механічні пошкодження за невідомих обставин.

20 липня 2007 року відповідач відмовив позивачці у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що неможливо об’єктивно встановити та оцінити пошкодження, завдані транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 29 червня 2007 року, оскільки після страхової події, яка відбулася 25 вересня 2006 року, транспортний засіб для огляду не надавався, а після страхової події, що сталася 29 червня 2007 року транспортний засіб було надано для огляду в розукомплектованому стані.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів пошкодження її автомобіля в дорожньо-транспортній пригоді 29 червня 2007 року та понесення нею витрат на ремонт автомобіля в розмірі 3 613 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що за доводами позивачки автомобіль отримав пошкодження не в результаті дорожньо-транспортної пригоди – у процесі руху транспортного засобу, а під час його стоянки та цей випадок передбачений підп. "б" п. 2.2 договору страхування, у той час як із цих підстав за висновком суду позов не пред’являвся.

Однак з таким висновком не можна погодитись, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм процесуального права.

Так, апеляційним судом правильно зазначено, що відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, ураховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 заявляла позов про неправомірність відмови ВАТ "СТ "Гарантія" у виплаті страхового відшкодування про стягнення страхового відшкодування та інших виплат (пені, моральної шкоди) на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу від 17 серпня 2006 року у зв’язку з пошкодженням автомобіля, отриманим 29 червня 2007 року під час його стоянки біля магазину "Фуршет" на вулиці Тернопільській у місті Хмельницькому (а.с. 2-4, 10, 39, 41-42).

Виходячи з того, що правовою підставою позову ОСОБА_3 визначила підп. "а" п. 2.2. договору страхування, а не підп. "б" п. 2.2. цього договору, яким передбачено виплату страхового відшкодування при отриманні автомобілем пошкоджень не в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а в інших випадках, у тому числі під час стоянки автомобіля, апеляційний суд неправильно застосувавши норми процесуального права, дійшов помилкового висновку щодо підстав заявленого позову та меж заявлених вимог.

Так, апеляційним судом не враховано, що в розумінні цивільно-процесуального права підставу позову складають власне не норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин сторін (правова підстава позову), а зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, тобто юридичних фактів матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини (їх виникнення, зміну, припинення), та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

При цьому цивільно-процесуальний закон не вимагає від позивача визначення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню (ст. 119 ЦПК України).

Відповідно до цієї процесуальної норми позивач зобов’язаний зазначити в позовній заяві фактичні обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження цих вимог.

Аналогічні положення містяться й у роз’ясненнях, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" (v0005700-09) .

На виконання вимог ст. 119 ЦПК України ОСОБА_3 у своїй позовній заяві зазначала фактичні обставини, які складають підставу позову, а саме настання страхового випадку, передбаченого договором, – отримання 29 червня 2007 року автомобілем пошкоджень під час стоянки біля магазину, та посилалась на докази на підтвердження позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду як таке, що ухвалено з порушенням процесуальних норм права, підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд із підстав, передбачених чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 14 квітня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Хмельницької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.