Колегія суддів

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Григор'євої Л.І., Лященко Н.П.,

Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2010 року,

У грудні 2006 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 29 травня 2003 року на вулиці Леніна в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області за участю ОСОБА_4, який, не врахувавши дорожню обстановку й не обравши безпечну швидкість, виїхав на автомобілі ВАЗ –2106 на зустрічну смугу та допустив зіткнення з мотоциклом марки "ІЖ-Планета", пасажиром якого був він – ОСОБА_3 Унаслідок цього він отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до тривалого розладу здоров’я. Постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 29 червня 2006 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за актом амністії. Просив стягнути з ОСОБА_4 14 253 грн. 32 коп. майнової шкоди та 50 тис. грн. моральної шкоди. Збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 та власника автомобіля, ОСОБА_5, 7 125 грн. 44 коп. втраченого заробітку, 17 585 грн. 93 коп. майнової шкоди, 100 тис. грн. моральної шкоди та 250 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 21 вересня 2009 року до участі у справі залучено в якості відповідача ОСОБА_6, яка під час дорожньо-транспортної пригоди керувала мотоциклом марки "ІЖ-Планета".

Справа судами слухалась неодноразово.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 15 121 грн. 51 коп. майнової шкоди, 3 тис. грн. моральної шкоди та 37 грн. 50 коп. витрат на оплату правової допомоги. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, 902 грн. 40 коп. витрат на проведення судової автотехнічної експертизи.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2010 року рішення районного суду змінено. Позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 22 597 грн. 57. коп. майнової шкоди, 3 тис. грн. моральної шкоди, 37 грн. 50 коп. витрат на оплату правової допомоги. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 123 052 грн. 92 коп. майнової шкоди, 17 тис. грн. моральної шкоди, 212 грн. 50 коп. витрат на оплату правової допомоги. Стягнуто з ОСОБА_6 18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 112 грн. 99 коп. судового збору на користь держави, 135 грн. 36 коп. витрат на оплату проведеної автотехнічної експертизи; стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 640 грн. 27 коп.; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 102 грн. витрат на оплату інформаційнотехнічного забезпечення розгляду справи, 767 грн. 04 коп. витрат за проведення судової авто-технічної експертизи.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 травня 2003 року о 4 годині 30 хвилин на вулиці Леніна в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного ОСОБА_5 автомобіля марки ВАЗ-2106, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та мотоцикла марки "ІЖ-Планета", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, пасажиром якого був ОСОБА_3

За цим фактом відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 29 червня 2006 року його звільнено від кримінальної відповідальності за актом амністії.

У висновку судово-автотехнічної експертизи від 16 липня 2003 року №147 та від 13 серпня 2003 року № 169 зазначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4, який у порушення пп. 10, 11, 11.2, 11.3, 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість в умовах недостатньої видимості, виїхав на зустрічну смугу, не вжив заходів для об’їзду та допустив зіткнення з мотоциклом, що рухався в зустрічному напрямку.

У висновках транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 15 червня 2009 року № 442/443 та від 25 лютого 2010 року № 23 указано, що експертним шляхом визначити місце зіткнення транспортних засобів не виявляється можливим.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які за висновком судово-медичної експертизи від 1 липня 2003 року № 127 віднесено до тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до встановлення йому другої групи інвалідності.

Висновком експерта від 28 серпня 2008 року № 75-к установлено, що внаслідок отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень втрата загальної працездатності ОСОБА_3 складає 70 %, а професійної – 80 %.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та стягуючи солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь позивача майнову та моральну шкоду, суд першої інстанції виходив з наявності спільної вини володільців джерел підвищеної небезпеки.

Змінюючи рішення суду першої інстанції й змінюючи розмір відшкодування майнової та моральної шкоди й стягуючи частково з ОСОБА_6 та солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 майнову й моральну шкоду на користь ОСОБА_3, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність спільної вини володільців джерел підвищеної небезпеки.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав. оскільки його суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до норм ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст рішення апеляційного суду передбачено в ст. 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду вимогам ст. ст. 213, 316 ЦПК України не відповідає.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абз. 2 п. 4 зазначеної постанови).

Встановивши факт заподіяння ОСОБА_3 майнової та моральної шкоди в результаті взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки: автомобіля під керуванням ОСОБА_4 та мотоцикла під керуванням ОСОБА_6, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин одночасно передбачену п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України відповідальність, у той час як питання відшкодування шкоди, завданої іншим особам унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, регулюється нормою ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

При цьому, в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України апеляційний суд не навів мотивів та не зазначив правової норми, на підставі якої поклав солідарну відповідальність на ОСОБА_4 і ОСОБА_5, ураховуючи те, що останній є лише власником транспортного засобу за під час дорожньо-транспортної пригоди автомобілем не керував.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Вінницької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.