ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
26 січня 2011 року
|
|
м. Київ
|
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
|
головуючого
|
Патрюка М.В.,
|
|
|
суддів:
|
Балюка М.І.,
|
Луспеника Д.Д.,
|
|
|
Гуменюка В.І.,
|
Лященко Н.П.,-
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 27 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 грудня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2009 року ВАТ "Державний ощадний банк України" звернувся з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зазначало, що 13 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" і ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 2511, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 66 900 грн. зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення 12 березня 2018 року. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки серії ВКІ № 540231, згідно з умовами якого ОСОБА_8 передала у іпотеку належні їй будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій будинок розташований, і 13 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 2511.
Унаслідок неналежного виконання умов кредитного договору станом на 1 червня 2009 року у відповідача ОСОБА_6 утворилася заборгованість у вигляді 2 225 грн. 69 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 3 628 грн. 43 коп. процентів за користування кредитом та 481 грн. 16 коп. пені.
Посилаючись на викладене, просило розірвати кредитний договір, стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на предмет іпотеки – будинок та земельну ділянку.
Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 27 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 2 грудня 2010 року, позов ВАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково: розірвано кредитний договір № 2511 від 13 березня 2008 року, укладений між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Старобешівське відділення Ощадбанку № 3314 та ОСОБА_6; стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" 65 423 грн. 28 коп. заборгованості за кредитним зобов’язанням, вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ВАТ "Державний ощадний банк України" просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення.
Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17)
касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17)
.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15)
від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17)
.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що 13 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 2511, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 66 900 грн. зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення 12 березня 2018 року.
Згідно з п. 1.6 указаного кредитного договору позичальник зобов’язується повернути кредит у встановленому законом порядку та в строк до 12 березня 2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки серії ВКІ № 540231, згідно з умовами якого ОСОБА_8 передала в іпотеку належні їй будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій будинок розташований. Крім того, у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 13 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 2511.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором ОСОБА_6 останній на момент звернення Банку з позовом до суду має 2 225 грн. 69 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 3 628 грн. 43 коп. несплачених відсотків за користування кредитом та 481 грн. 16 коп. пені. Крім того, неповерненим є залишок заборгованості за кредитом у розмірі 59 088 грн.
Відмовляючи в позові про стягнення звернення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено п. 4 кредитного договору, та не потребує рішення суду.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.
Згідно зі ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" також передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ВАТ "Державний ощадний банк України" в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову норму, що підлягає застосуванню.
Пунктом 4 кредитного договору, на який послався суд, не передбачено спосіб звернення стягнення, зокрема на підставі цього договору.
Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції й ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.
Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 27 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 грудня 2010 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
|
Головуючий
|
М.В. Патрюк
|
|
Судді:
|
М.І. Балюк
|
|
|
В.І. Гуменюк
|
|
|
Д.Д. Луспеник
|
|
|
Н.П. Лященко
|