Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" (далі – ВАТ "Турбоатом"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Фрунзенському районі м. Харкова (далі – ВВД ФССНВ у Фрунзенському районі м. Харкова), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Московському районі м. Харкова (далі – ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова) про стягнення суми та відшкодування шкоди за касаційними скаргами ВАТ "Турбоатом", ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2009 року,

У червні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ВАТ "Турбоатом", ВВД ФССНВ у Фрунзенському районі м. Харкова, ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова про стягнення суми, відшкодування шкоди.

Зазначав, що тривалий час перебував у трудових відносинах із науково-виробничим об’єднанням "Турбоатом" (нині – ВАТ "Турбоатом), а саме: з 1965 року до 1973 року працював полірувальником у цеху Т-3, з 1976 року до 15 січня 1994 року – шліфувальником на шліфуванні виробів абразивними колами сухим способом 5 розряду в цеху № 5, з 15 січня 1994 року працював майстром в ВТК. Від впливу шкідливих виробничих факторів одержав професійне захворювання - вібраційну хворобу, що підтверджується актом № 4 від 9 серпня 1985 року. У 1993 році йому встановлено повторне ушкодження здоров’я – кохлеарний неврит слухових нервів з помірним зниженням слуху, що підтверджується актом від 16 лютого 1994 року. Згідно з висновком ВТІК був визнаний інвалідом 3 групи з утратою 50% професійної працездатності. При чергових повторних оглядах МСЕК: 26 лютого 1996 року, 1 березня 1997 року, 23 лютого 1998 року, 1 березня 2001 року, 12 березня 2003 року – встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30%, починаючи з 1 березня 1996 року до теперішнього часу, у тому числі: 15% за вібраційною хворобою та 15% за зниженням слуху. Наказом відповідача від 16 березня 1994 року № 92-ОВ позивачу призначено відшкодування збитку у зв’язку з професійним захворюванням у розмірі 50% середнього заробітку до встановлення втрати працездатності – 432 374 крб.

До 1 квітня 2001 року щомісячні виплати з відшкодування шкоди проводило підприємство, а з 2001 року – ВВД ФССНВ у Фрунзенському районі м. Харкова, а в подальшому - ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова.

З лютого 1994 року на підприємстві відповідача відбувалося підвищення тарифних ставок, проте всупереч вимогам закону сума призначеного йому щомісячного відшкодування не корегувалася на коефіцієнт підвищення, у зв’язку із чим у підприємства виникла заборгованість із щомісячних страхових виплат, призначених позивачу.

Після набрання чинності Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання, що викликали втрату працездатності" (1105-14) підприємство передало всі документи Фонду та у довідці про розмір втраченого заробітку вказало суму – 57 грн. 55 коп. і Фонд продовжував сплачувати вказану суму з 1 липня 2001 року, замість суми 99 грн. 85 коп., яку позивач вважає обґрунтованою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі й стягнути на його користь недоплачені суми з ВАТ "Турбоатом" за період з 1 березня 1997 року до 1 липня 2001 року – 1919 грн. 56 коп., з ВВД ФССНВ у Фрунзенському районі м. Харкова, за період з 1 липня 2001 року до 1 березня 2006 року – 5 712 грн., з ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова за період з 1 березня 2006 року до 1 серпня 2006 року – 512 грн. 85 коп., з 1 вересня 2006 року до 1 серпня 2007 року – 974 грн., а також зобов’язати ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова сплачувати суму втраченого заробітку починаючи з 1 серпня 2007 року, у розмірі 333 грн. 73 коп.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 1 квітня 2009 року позов задоволено частково: зобов’язано ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова перерахувати, починаючи з 18 червня 2003 року, призначені ОСОБА_6 страхові виплати виходячи із суми відшкодування втраченого потерпілим заробітку станом на 1 липня 2001 року в розмірі 66 грн. 18 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з ВАТ "Турбоатом" на користь ОСОБА_6 1 394 грн. 18 коп. недоплаченої суми, з ВВД ФССНВ у Фрунзенському районі м. Харкова недоплачену суму за період з 1 липня 2001 року до 1 березня 2006 року – 3 532 грн. 34 коп., з ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова недоплачену суму за період з 1 березня 2006 року до 1 серпня 2007 року – 1 486 грн. 85 коп. та зобов’язано останнього сплачувати позивачу суми втраченого заробітку, починаючи з 1 серпня 2007 року, у розмірі 333 грн. 73 коп.

У поданій касаційній скарзі ВАТ "Турбоатом" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ВВД ФССНВ у Московському районі м. Харкова в касаційній скарзі просить також скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що відповідачами не було проведене перерахування сум відшкодування шкоди у зв’язку з підвищенням тарифних ставок та окладів на коефіцієнт їх підвищення, у результаті чого такі суми були незаконно занижені, чим порушені права позивача.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки всупереч вищезазначеним вимогам закону вони не підтверджені належними доказами.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин, діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (далі – Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , які є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини по відшкодуванню власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків.

Пунктами 41, 43 Правил (472-93-п) установлено, що якщо заяву про відшкодування шкоди потерпілий або заінтересовані особи подали через три роки з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, відшкодування шкоди провадиться з дня подання заяви.

Виплата суми відшкодування шкоди, яку своєчасно не одержав потерпілий чи особи, які мають на це право, провадиться за минулий час, але не більше як за три роки до подання заяви про відшкодування шкоди.

У абз. 5 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) роз’яснено, що виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Проте апеляційний суд зазначених положень закону не врахував і стягнув виплати за період, починаючи з 1 березня 1997 року, хоча ОСОБА_6 звернувся до суду з вищезазначеним позовом у червні 2006 року.

За таких обставин визнати рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим не можна, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "Турбоатом", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.