Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Балюка М.І., Григор’євої Л.І.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення та зняття з реєстраційного обліку місця проживання й за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсними,

У вересні 2004 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно договору купівлі-продажу від 21 серпня 2004 року їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, проте вона не може користуватися квартирою, оскільки відповідачка після укладення договору продовжує проживання в квартирі і відмовляється її звільнити.

Позивачка просила виселити ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 і зняти її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У квітні 2005 року ОСОБА_4 пред’явила зустрічний позов, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, посилаючись на те, що при укладенні договору мав місце тиск на неї з боку третіх осіб і по даному факту порушено кримінальну справу.

Згодом ОСОБА_4 уточнила свої вимоги, просила визнати недійсними довіреність, видану нею на їм’я ОСОБА_5 20 серпня 2004 року, а також договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що її волевиявлення не було вільним, оскільки вона страждає хронічним психічним захворюванням і на неї чинився тиск третіми особами, відносно яких порушено кримінальну справу за шахрайство.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 5 жовтня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, постановлено виселити ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_3 про зняття з реєстрації залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 28 січня 2010 року рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 5 жовтня 2009 року в частині залишення без розгляду позову про зняття з реєстраційного обліку скасовано з передачею справи в цій частині на новий розгляд; в решті зазначене рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Встановлено, що 21 серпня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якої за довіреністю від 20 серпня 2004 року діяв ОСОБА_5, було укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1, квартира належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 19 серпня 2004 року, квартиру було продано за 7 000 грн., гроші за квартиру отримали невстановлені слідством особи.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, суд виходив із того, що позивачка є власником спірної квартири, виконала усі умови договору купівлі-продажу, сплативши обумовлену договором суму, проте позбавлена можливості користування квартирою. Одночасно суд зазначив, що на час вчинення правочинів ОСОБА_4 згідно висновків експерта не страждала психічним захворюванням та розуміла значення своїх дій.

Проте з такими висновками повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання правочинів недійсними, ОСОБА_4 посилалась на те, що при їх укладенні мав місце тиск на неї з боку третіх осіб і по даному факту порушено кримінальну справу.

Відповідно до статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Однак суд не з’ясував і у рішенні не зазначив чи мало місце застосування до ОСОБА_4 фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, яке б вплинуло на її справжню волю при укладанні договору. Судом не дано оцінки доказам, які свідчать про оформлення права власності ОСОБА_4, видачу нею довіреності та укладання договору протягом трьох днів, визначенню у договорі ціни продажу квартири у 7 000 грн. та неотриманню цих грошей відповідачкою, порушення кримінальної справи за фактом незаконних дій третіх осіб під час продажу квартири.

Апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України не звернув уваги нанаведене, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги і залишив рішення в частині виселення, а також відмови в задоволенні зустрічного позову без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 5 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 28 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.