Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин", третя особа – Житомирська міська рада, про визнання державного акта на право приватної власності на землю частково недійсним, визнання права власності на земельну ділянку та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 10 серпня 2009 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі договору дарування, укладеного 20 серпня 2001 року між ним та ОСОБА_8, належить 38/100 частин АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 на підставі договору дарування, укладеного 14 липня 2003 року між останньою та ОСОБА_8, належить 14/100 частин даного будинку та земельна ділянка площею 0,52 га.

Крім того, у ОСОБА_8 на момент укладення договору дарування частини будинку від 20 серпня 2001 року на підставі державного акта на право постійного користування землею перебувала в користуванні земельна ділянка площею 0,0382 га.

Державний акт на право приватної власності на землю, в тому числі й на земельну ділянку площею 0,0382 га, видано на ім’я ОСОБА_7

Вважаючи свої права порушеними, позивач просив визнати державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_7, частково недійсним; визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0382 га та стягнути з комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин" на його користь на відшкодування моральної шкоди 10 тис. грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 серпня 2009 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суди вважали встановленими; неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що ОСОБА_6 у своїй позовній заяві на порушення порядку складання та видачі ОСОБА_7 державного акта на право приватної власності на землю не посилався, а рішення Житомирської міської ради від 26 грудня 2003 року, яке було підставою для видачі зазначеного державного акта, позивачем не оспорюється, що є достатньою підставою для відмови в позові.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 ЗК України 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, - державного акта на право власності або право користування землею.

Частиною 1 ст. 44 ЗК України 1990 року передбачено, що порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню.

Поновлення прав землекористувачів чи власників земельних ділянок здійснюється судом у спосіб, установлений законом, у тому числі - установлений ст. 6 ЦК України 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, ст. 16 ЦК України 2003 року, чинного на час подачі позовної заяви до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

За змістом наведеного право особи, до якої переходить право власності на будівлю та відповідне право на земельну ділянку, є похідним від права особи, від якої перейшли такі права. До набувача переходить право власності чи право користування в тому числі й на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком (будівлею або спорудою), та на частину земельної ділянки, яка необхідна для його (її) обслуговування.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач у цій заяві посилався на порушення його права користування (і в подальшому права власності), частиною земельної ділянки, необхідною для обслуговування належної йому частини будинку, у зв'язку з отриманням ОСОБА_7 на цю частину земельної ділянки державного акта на право приватної власності на землю, який є правовстановлюючим документом.

Проте суди на зазначене уваги не звернули, у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не вирішили питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; чи були порушені права, за захистом яких позивач звернувся до суду; а також не встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, передбачені ст. 30 ЗК України 1990 року.

За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 10 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.