Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2009 року й ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2010 року,

У червні 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в липні 2005 року вони із ОСОБА_6 домовилися про купівлю-продаж трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за 8 тис. доларів США, з яких 4 тис. доларів США вона вже сплатила йому. Проте відповідач відмовився оформити в установленому порядку договір купівлі-продажу, оскільки вартість квартири зросла та їй необхідно доплатити суму, що еквівалентна 20 тис. доларів США. Вважаючи таку відмову неправомірною, вона звернулась до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, проте суд відмовив їй у задоволенні позову, посилаючись на відсутність письмового договору.

Позивачка вважала, що ОСОБА_6, маючи на меті отримати за квартиру якомога більше грошей, відступив від домовленості, у зв’язку із чим вона не може тепер придбати квартиру через підвищення цін на житло. Уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду (різниця вартості житла) у розмірі 212 200 грн., 2 400 грн. – витрати на встановлені у квартирі віконні рами та 200 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 191 045 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. витрат на правову допомогу; на користь держави 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону (2453-17) від 7 липня 2010 року.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6, знаючи, що в нього немає повноважень на продаж квартири, своїми діями та обіцянками переконав її купити квартиру саме в нього й за тією ціною, за якою вони домовились. Однак, оформивши документи на квартиру, відповідач відмовився від продажу квартири за попередньою домовленістю, у зв’язку із чим позивачка була позбавлена реалізації можливості придбати трикімнатну квартиру.

З висновком місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; у порушення норм процесуального права суди належним чином не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що в липні 2005 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 4 тис. доларів США згідно з розпискою в якій зазначено, що вказані кошти ОСОБА_6 взяв у позивачки в борг, а не в рахунок оплати вартості квартири. Крім того, не була дотримана процедура продажу та реєстрації спірної квартири, у зв’язку із чим рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2007 року ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири .

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, на підставі якої суди вирішили спір та яка є лише загальною нормою, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, до яких віднесено витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Проте згідно зі ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв’язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Аналогічна відповідальність наступає й за завдану моральну шкоду, крім випадків, установлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

Усупереч вимогам ст. ст. 212- 214 ЦПК України рішення судів узагалі не містять висновку щодо вини, протиправності дій ОСОБА_6 у заподіянні шкоди позивачці, а також судами не спростовані доводи відповідача щодо відсутності його вини та угоди між ним і позивачкою про купівлю-продаж квартири.

Суди не звернули уваги на те, що письмова розписка про отримання відповідачем у позивачки грошових коштів у борг і висновки судів у справі за позовом ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири свідчать про наявність між сторонами договору позики, а не купівлі-продажу; не визначились із характером правовідносин, які виникли між сторонами, та не встановили, які з них виникли раніше – купівля-продаж чи позика.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.