Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Кулянда М. І.

суддів Перепелюк Л.М., Ружила О.А.

секретар Скрипник С.В.

за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи –приватного підприємця ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 жовтня 2010 року,

ОСОБА_1 29 липня 2010 року звернулася до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 8368 матеріальної шкоди, 3000 моральної шкоди, а також судових витрат в розмірі 233,68 грн. сплаченого держмита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 жовтня 2010 року вимоги позивачки були задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані матеріальні збитки в сумі 8368 грн., 1000 грн. моральної шкоди, 233,68 грн. судового збору та 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи., а всього 9721, 68 грн., в решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 08 жовтня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Підставами для цього вважає неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Порушення норм матеріального права мотивує тим, що суд прийняв рішення про стягнення збитків з особи, яка не може нести відповідальність за порушення умов договору, оскільки представляла

Справа № 22ц-2687/2010р. Головуючий у 1 інстанції Волошин С.О.

Категорія 19/24 Доповідач Кулянда М.І.

виконавця договору про надання послуги за дорученням, що вважає основною підставою для відмови у позові. Процесуальними порушеннями вважає зміни судом на власний розсуд підстав позову, а саме, коли позивач обґрунтовує необхідність стягнення моральної шкоди ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", а суд як на підставу стягнення моральної шкоди з власної ініціативи послався на ст. 1167 ЦК України, задовольнивши при цьому її частково, що не врахував при застосуванні ст. 88 ЦПК України, яка вимагала присудження судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог.

Заслухавши доводи апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу відповідно до викладених в ній підстав та заперечення відповідача, яка апеляційну скаргу не визнала і просила суд залишити рішення без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 вимагала відшкодування завданих збитків та стягнення судових витрат внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору на туристичне обслуговування №33 від 30 червня 2010 року, згідно якого ОСОБА_2.(далі по тексту –"Турагент"), діючи від імені та за дорученням в особі "Карія Тур Юкрейн"(далі по тексту –"Тур оператор") взяла на себе зобов’язання надати комплекс туристичних послуг по організації подорожі Чернівці –Анталія –Чернівці на 14 днів з 10 липня 2010 року вартістю 8368 грн., за що ОСОБА_1 (далі по тексту – "Турист") сплатила обумовлену договором суму. За добу до вильоту в Туреччину Турагент повідомила про скасування подорожі через банкрутство Туроператора. Вважає, що Турагент не виконана взяті на себе зобов’язання, чим порушила Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та на підставі ст.22 цього Закону суд, здійснюючи захист порушених прав одночасно повинен вирішити питання відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 заперечувала щодо обов’язку відшкодування збитків через невиконання умов договору, оскільки здійснювала посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту на підставі ст. 20 Закону України "Про туризм"шляхом укладення 24 березня 2010 року з "Карія тур Юкрейн"агентського договору № 03284. На виконання цього угода про надання туристичних послуг з Туристом була укладена від імені та за дорученням Туроператора, про що зазначено в договорі № 33, через що вважає, що відповідачем у справі повинен бути саме Туроператор.

Суд при ухваленні рішення посилався на договір №33 між сторонами, ч.1 ст. 20 Закону України "Про туризм", ст.ст. 617- 618, 1167 ЦК України та помилково прийшов до висновку про настання наслідків невиконання зобов’язань для ОСОБА_2 з наступних підстав.

Відповідач у справі в своїх запереченнях посилалась на агентський договір №03264 між нею та Туроператором, відповідно до якого вона здійснювала посередницьку діяльність по наданню від імені Туроператора туристичних послуг. На підтвердження цього зазначала про укладення договору №33 з Туристом від імені Туроператора, про що зазначено в ньому у вступній частині та на кожній його сторінці підписом "за та від імені Туроператора". Вказувала, що з її сторони як Турагента були виконані всі умови договору, завчасно повідомлено Туриста про початок подорожі та передано необхідні для цього проїзні документи, перераховано отриману від Туриста плату на рахунок Туроператора, після скасування подорожі внаслідок банкрутства Туроператора запропоновано скористатися послугами іншого Туроператора, на що Турист відмовилася. Ці обґрунтування залишилися поза увагою суду та в рішенні не було дано правову оцінку, що потягло неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів встановила, що відповідно до агентського договору №03284 від 24 березня 2010 року між Туроператором "Карія тур Юкрейн"і Турагентом ФОП ОСОБА_2 та ч.2 ст. 5 Закону України "Про туризм"Турагент здійснювала посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту Туроператора, тобто здійснювала передбачене ст. 243 ЦК України комерційне представництво. Укладений договір № 33 від 30 червня 2010 року від імені Туроператора Турагентом з одної сторони та Туристом з другої є видом реалізації умов агентського договору та похідним від нього, який відповідає вимогам ст. 901 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про туризм"свідчить про покладення виконання договору про надання послуг Туроператором на Турагента, як то допускається ст. 243 та ч.2 ст. 902 ЦК України.

Стаття 33 Закону України "Про туризм""встановлює відповідальність суб’єкта туристичної діяльності за порушення законодавства в галузі туристичної діяльності та договорів шляхом відшкодування збитків в повному обсязі. ч.1 ст. 239 ЦК України створює обов’язки у особи, яку представляють, а ч.2 ст. 902 ЦК України залишає відповідальним виконавця послуг за порушення договору, тобто суб’єктом відповідальності є Туроператор.

Таким чином, суд неповно з’ясував обставини справи, через що допустив невідповідність висновків та неправильне застосування норм матеріального права.

Через відсутність підстав для задоволення позову в силу ст. 88 ЦПК України слід відмовити у стягненні судових витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 239, 902 ЦК України, ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 жовтня 2010 року про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ.