судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого – Шаповал Н.М.,

суддів: Котелевець А.В.,

Кіпенка І.С.,

при секретарі – Міхно І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Літвінова Я.М., комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями, зобов’язання анулювати (скасувати) державну реєстрацію права власності, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, -

17 листопада 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1\2 частини житлового будинку по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок помилки та оману з боку відповідачки.

В уточнюючих позовних вимогах позивач просив визнати недійсним договір дарування також з тих підстав, що зміст договору не відповідає ЗУ "Про нотаріат" (3425-12) та Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки нотаріусом не були роз’ясненні правові наслідки укладеної угоди, в договорі дарування не зазначено, що спірна частина житлового будинку передається обдарованій у власність, тому він підписав його внаслідо к помилки.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2010 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, зобов'язання КП "Харківське міське БТІ" анулювати (скасувати) державну реєстрацію права власності на 1/2 житлового будинку с надвірними будівлями на ім'я ОСОБА_2, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями - задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений 17.07.2004р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Литвиновою Я.М. за реєстровим № 4898.

Зобов'язано КП "Харківське міське БТІ" анулювати (скасувати) державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2, на ім'я ОСОБА_2.

Визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення, вважає його таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 308 ЦПК України.

Приймаючи рішення про визнання договору дарування 1\2 частини житлового будинку недійсним, районний суд виходив із того, що позивач помилявся щодо природи цього договору, прав та обов’язків сторін, що мають істотне значення і внаслідок помилки уклав договір дарування. Позивач не має іншої жилої площі в м. Харкові, вважав, що цей договір є тотожнім з довіреністю на управління автомобілем, при цьому він залишається власником спірної частини житлового будинку, має право користуватися нею та постійно проживати і вцілому будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

Судова колегія погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають наданим доказам і вимогам ч.1 ст. 299 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст. 299 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину. Помилка щодо мотивів вчинення правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду в п. 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , особа на підтвердження своїх вимог повинна довести, що помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однієї зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що сторони з 12 вересня 1998 року по 05 серпня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Мають неповнолітню доньку, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

17 липня 2004 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 1\2 частину спірного будинку, який знаходиться по АДРЕСА_2, житлова площа будинку складає 29, 4 кв.м. ( а.с. 7 )

Укладаючи оскаржуваний договір дарування 1\2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, позивач мав на меті те, що буде мати право довічного проживання у будинку, можливість у будь – який час анулювати укладений договір, як доручення на автомобіль. Також мав на меті те, що оспорювана частина житлового будинку залишиться у їх спільній власності і в цілому житловий будинок буде спільною сумісною власністю з ОСОБА_2, та лише формально по документам власником будинку буде значиться відповідачка. Різницю між договором дарування, його умовами й іншими договорами, або дорученням він не розумів.

Спірна частина домоволодіння є єдиним місцем фактичного проживання ОСОБА_4

За місцем реєстрації, АДРЕСА_1 позивач позбавлений можливості проживати, оскільки вказана частина будинку знаходиться у непридатному для проживання стані.

Згідно акту обстеження вказаного будинку, проведеного комісією виконавчого комітету Ленінської районної у м. Харкові ради 21 січня 2009 року, покрівля над будинком в окремих місцях протікає, дерев’яна обшивка каркаса стін вражена гнилизною, має місце прогин балок, відшарування штукатурки. У будинку опалення відсутнє, електромережа відключена, водопровідні та каналізаційні мережі також відсутні. ( а.с. 68)

Судом встановлено, що у жовтні 2008 року ОСОБА_2 вивезла особисті речі позивача зі спірного будинку до нього на роботу.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та позивача, допитаного у якості свідка.

Оскільки ОСОБА_4 дізнався про своє порушене право у жовтні 2008 року, тому він не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом у листопаді 2008 року.

Судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення районного суду посилання на ст. 230 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 посилаючись на вказану норму, як на підставу визнання договору дарування частини житлового будинку недійсним внаслідок обману, фактично обґрунтовував свої вимоги тим, що угода укладена внаслідок помилки.

Так, підставами позову, які відповідно до вимог ст. ст. 31, 214 ЦПК України суд не може змінити за власною ініціативою, є не саме по собі посилання на певну норму закону, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Тому суд застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Обгрунтовуючі свої вимоги, позивач посилався на те, що помилявся щодо предмету правочину, обставин, що мають істотне значення, обов’язків сторін після укладання договору, тому підстави позову регулюються нормами ст. 229 ЦК України, а не 230 ЦК України (435-15) .

В судовому засіданні, в уточнюючих позовних вимогах ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір дарування, зокрема, з тих підстав, що приватний нотаріус ХМНО Літвінова Я.М. при посвідчені договору не виконала вимоги, встановлені законодавством про нотаріат, зокрема, зміст оспорюваного правочину суперечить ч. 1 ст. 717, ч. 3 ст. 209 ЦК України. Його волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі та спірний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених їм. Також у п. 1 договору поняття договору дарування зазначене неправильно: "Дарувальник подарував, а Обдарована прийняла у подарунок 1\2 частину домоволодіння", однак таке формулювання суперечить поняттю дарування, яке міститься в ч. 1 ст. 717 ЦК України, а саме: "За договором дарування одна сторона ( дарувальник) передає іншій стороні ( що обдаровується) безоплатно майно ( подарунок) у власність", а не в подарунок, як зазначено у договорі дарування.

У преамбулі, в першому обзаці договору зазначено, що сторони ознайомлені з вимогами цивільного законодавства про недійсність угод, однак, на думку позивача, такі вимоги відсутні в Цивільному кодексі (435-15) , а є вимоги, дотримання яких необхідно для дійсності угод. Крім того, нотаріус не роз’яснив сторонам їх права та обов’язки не попередив про наслідки укладеного договору, не пересвідчився, чи дійсно позивач мав намір укласти договір.

Задовольняючи позов з цих підстав, районний суд виходив із того, що з боку нотаріуса Літвіновій Я.М. були допущені порушення закону, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Судова колегія вважає, що посилання районного суду на вказані обставини, як на іншу підставу задоволення позову теж необхідно виключити з мотивувальної частини рішення районного суду, оскільки за змістом і формою договір дарування 1\2 частини спірного домоволодіння відповідає вимогам закону.

Доводи позивача є формальним міркуванням і не свідчать про недійсність правочину з наведених підстав.

Рішення районного суду про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 229 ЦК України судова колегія залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2010 року залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.