Справа № 22ц-6449\2010 р.

Головуючий у 1-й інстанції: Діденко О.П.

Доповідач: Редька А.Г.

у складі:

головуючого – судді Лакізи Г.П.,

суддів – Скрипки А.А., Редьки А.Г.,

при секретарі – Марченко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 6 вересня 2010 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про виселення,

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 6 вересня 2010 року задоволено позов закритого акціонерного товариства"Комерційний банк "Приватбанк", виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з житлового будинку 138 по вулиці Васильківській у місті Ніжині без надання іншого житла.

Рішенням суду встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до ст. 40 Закону"Про іпотеку" підлягають виселенню без надання іншого житла, оскільки з 7 квітня 2009 року проживають у будинку, на який рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2009 року звернуто стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 вересня 2007 року.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати зазначене заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватбанку, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не може бути задоволена.

Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами документи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив обставини справи і висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та законі.

Відповідно до ст. 40 Закону"Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

За матеріалами справи встановлено, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2009 року відповідно до договору іпотеки від 28 вересня 2007 року звернуто стягнення на АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 вересня 2007 року між Приватбанком та ОСОБА_3 і іпотекодавця ОСОБА_3 виселено з будинку.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають у будинку з 7 квітня 2009 року, вже після звернення стягнення на будинок, і вони відповідно до ст. 40 Закону"Про іпотеку" підлягають виселенню без надання іншого житла оскільки їх вселення та реєстрація місця проживання вже сталися після укладення договору іпотеки без згоди банку-іпотекодержателя.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги банку про виселення не порушують права відповідачів і обгрунтовано задовольнив позовні вимоги банку.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення його прав при вирішенні спору оскільки він не був повідомлений про час та місце розгляду справи безпідставні. Матеріали справи свідчать, що дорослі члені сім'ї, а саме його мати відповідач ОСОБА_2, за його відсутності за місцем проживання відмовилася отримувати повістку-виклик до суду і відповідно до ст. 76 ЦПК України він вважається таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Безпідставними є також посилання апелянта, що на час укладення договору іпотеки він був неповнолітній, оскільки на час укладення зазначеного договору він не значився мешканцем спірного житла, його місце проживання у будинку зареєстровано вже після звернення стягнення на будинок за рішенням суду, а позовні вимоги про його виселення були заявлені вже після досягнення ним повноліття.

Посилання апелянта на порушення вимог ст. 1321 ЖК України також безпідставні оскільки надання житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на заставлені житлові приміщення, надається у порядку, визначеному Житловим Кодексом України (5464-10) , і не є компетенцією суду.

Не дають підстав для скасування рішення суду посилання апелянта на відсутність державної реєстрації договору іпотеки оскільки ці обставини стосуються прав іпотекодержателя, якими не є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також інші посилання апеляційної скарги на неточності іпотечного договору оскільки вони не впливають на зміст договору і на правильність висновків суду.

Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування або зміни рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 6 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.