СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.03.2004
(Витяг)
У квітні 1999 р. Ю. звернулася до суду з позовом до
товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" (далі - ТОВ) про
виплату вартості частини майна товариства. На обгрунтування своїх
вимог вона послалася на те, що в 1998 р. вийшла зі складу
учасників ТОВ, однак вартість частини майна товариства їй не
виплачено.
Рішенням Хмельницького міського суду від 2 лютого 2002 р.
позов задоволено: постановлено стягнути з ТОВ на користь позивачки
2 тис. 814 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня
2002 р. рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
На зазначені рішення ТОВ подало касаційну скаргу, в якій,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права, просило їх скасувати.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, із висновками якого погодився й суд
апеляційної інстанції, міський суд виходив з того, що позивачка
5 серпня 1998 р. подала заяву про виділ її частки з майна
товариства і фактично з нього вийшла. Суд визначив, що вартість її
частки майна станом на 1 січня 1999 р. становила 2 тис. 814 грн.,
а тому товариство повинно виплатити їй саме таку суму.
Проте таких висновків суд дійшов, не взявши до уваги вимоги
ч.1 ст. 54 Закону від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII ( 1576-12 ) (1576-12)
"Про господарські товариства" (далі - Закон), згідно з якою
виплата частки майна товариства здійснюється лише при виході
учасника з товариства.
Як убачається з матеріалів справи, представник відповідача
пояснював і надав суду докази на підтвердження того, що позивачка
5 серпня 1998 р. подала до ТОВ заяву лише про звільнення з
товариства, тобто подала заяву про припинення трудового договору
за власним бажанням. Заяву про вихід із товариства вона подала
лише 21 вересня 2001 р. На порушення вимог статей 15, 40 ЦПК
( 1501-06 ) (1501-06)
суд ці доводи представника відповідача не перевірив,
тоді як вони мають істотне значення для правильного вирішення
справи.
Так, суд не звернув уваги на зміст поданої позивачкою
5 серпня 1998 р. заяви, з якої вбачається, що вона просила лише
звільнити її з роботи, а не припинити членство у товаристві. Суд
не врахував також, що згідно з положеннями Закону учасник
товариства може перебувати з ним у трудових відносинах, припинення
яких не означає вихід з числа учасників товариства.
Крім того, відповідно до ст. 54 Закону ( 1576-12 ) (1576-12)
при виході
учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому
виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його
частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження
звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до
12 місяців з дня виходу. На порушення положень зазначеної норми
суд визначив вартість частки позивачки в майні товариства не на
день виходу, а станом на 1 січня 1999 р.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України дійшла висновку, що з ухваленими у справі
рішеннями погодитись не можна, а тому, керуючись ст. 334 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, касаційну скаргу ТОВ задовольнила, рішення
Хмельницького міського суду від 2 лютого 2002 р. та ухвалу
Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2002 р.
скасувала і направила справу на новий судовий розгляд до суду
першої інстанції.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 7, стор.18