Головуючий по 1 інстанції Категорія: 19, 27 Позарецька С.М.

Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 26 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, -

В березні 2010 року ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу, мотивуючи тим, що між ним та відповідачкою було укладено декілька договорів позики, згідно з якими остання заборгувала йому 70 000 грн.., які зобов’язувалася повернути по першій вимозі. 17 лютого 2010 року він направив ОСОБА_6 письмову вимогу про повернення боргу в повному обсязі протягом місячного терміну з дня отримання вимоги. Між тим, отримавши зазначену вимогу, відповідачка кошти не повернула.

Просив суд стягнути з відповідачки на його користь 70 000 грн. та судові витрати.

рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 26 травня 2010 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 борг в сумі 70 000 гривень та судові витрати, які складаються із сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень, а всього 70 120 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення осіб, які з‘явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до наявної в матеріалах справи розписки /а.с. 3/ ОСОБА_6 отримала в борг від ОСОБА_7 за період з 07.12.2007 року по 13.12.2008 року кошти в загальній сумі 70 000 гривень.

ОСОБА_7 підтвердив, що в період надання коштів в борг ОСОБА_6 він проживав однією сім"єю з своєю дружиною ОСОБА_8 Шлюб розірваний 23 червня 2009 року /свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 видане відділом реєстрації актів цивільного стану Черкаського районного управління юстиції Черкаської області/.

Відповідно до розписки від 28.02.2009 року ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_6 70 000 гривень в рахунок погашення боргу. Вказаною розпискою ОСОБА_8 підтвердила, що претензій до останньої з приводу боргових зобов"язань не має, оскільки ОСОБА_6 повністю розрахувалась за борг від 2007 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив з того, що дружина ОСОБА_7 – ОСОБА_8 не є стороною договору позики, сторонами в договорі позики є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і ними при укладенні договору позики умови повернення коштів іншим особам не оговорювались. Також ОСОБА_6 не було надано суду доказів, які б свідчили про належне виконання нею боргових зобов"язань, що виникли між нею та позивачем ОСОБА_7, як того вимагають положення ст. 545 ЦК України.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ст. 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України об"єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об"єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську установу.

В судовому засіданні об"єктивно встановлено, що в період надання коштів у борг відповідачці ОСОБА_6 позивач ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали однією сім"єю. Позивач ОСОБА_7 даний факт підтвердив в судовому засіданні та не заперечував.

Відповідно до положень ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

Оскільки ОСОБА_7 не надав суду доказів того, що передані ОСОБА_6 в борг кошти в сумі 70 000 гривень належали йому особисто в розумінні ст. 57 СК України, колегія суддів приходить до висновку, що вказані кошти були спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а договір позики з ОСОБА_6 був укладений за згодою ОСОБА_9, що остання повністю підтвердила в судовому засіданні.

Посилання позивача в ході розгляду справи апеляційним судом на те, що він протягом тривалого часу займається ремонтом автомобілів і передані відповідачці в борг кошти в сумі 70 000 гривень належали йому особисто, оскільки були отримані саме від виконання цієї роботи, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки доказів зайняття підприємницькою діяльністю пов"язаною з виконанням ремонтних робіт останній суду не надав, а виходячи із його особистих пояснень – з 2002 року він є пенсіонером і розмір отримуваної пенсії складає 1400 гривень. Інших доказів того, що передані в борг ОСОБА_6 кошти в сумі 70 000 гривень є його особистою приватною власністю ОСОБА_7 не надав.

Факт надання в позику коштів, які є спільною власністю подружжя ОСОБА_7 також підтверджується поясненнями відповідачки ОСОБА_6, ОСОБА_8, допитаної в ході розгляду справи в якості свідка, про те, що кошти в борг надавались саме подружжям ОСОБА_8.

Колегія суддів також не може погодитись із висновками суду першої інстанції про те, що розписка ОСОБА_8 про отримання від відповідачки коштів в сумі 70 000 гривень не може свідчити про належне виконання боргових зобов"язань, оскільки в ній іде мова про повернення боргів за 2007 рік, оскільки в судовому засіданні встановлено, що будь-які боргові зобов"язання між ОСОБА_8 та відповідачкою по справі відсутні, що також не заперечував у судовому засіданні і позивач ОСОБА_7 Висновок суду про наявність протиріч в поясненнях відповідачки ОСОБА_6, свідка ОСОБА_8. та даних вказаних в розписці щодо повернутої суми, колегія суддів також вважає помилковими, оскільки із пояснень ОСОБА_8 вбачається, що особисто їй ОСОБА_6 передала 65 000 гривень, 5 000 гривень передала ОСОБА_7, вона ж знаючи про це, написала розписку на всю суму повернутого боргу, в тому числі і на кошти передані позивачу.

Колегія суддів також не може погодитись із висновком суду щодо критичної оцінки показів ОСОБА_8 при наявності поганих стосунків між бувшим подружжям ОСОБА_8, оскільки із матеріалів справи вбачається, що на момент надання коштів в борг відповідачці, а також на момент їх повернення ОСОБА_8, подружжя перебувало в шлюбі і між ними були нормальні стосунки.

Оскільки взяте на себе зобов"язання ОСОБА_6 виконала шляхом повернення боргу дружині ОСОБА_7 – ОСОБА_8, про що свідчить наявна в матеріалах розписка останньої, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, а тому рішення суду про задоволення позовних вимог останнього необхідно скасувати, ухваливши по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що в результаті невиконання ОСОБА_6 боргових зобов"язань саме перед ОСОБА_7, який безпосередньо є стороною договору, були порушені права останнього, оскільки, враховуючи, що отримані ОСОБА_8 кошти є спільною власністю подружжя, питання їх розподілу між бувшим подружжям підлягає вирішенню в порядку ст. ст. 68-70 СК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити.

рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 26 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу – скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_7 у задоволенні його позовних вимог.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня його проголошення.