2-13/12185-2007 Про визнання права власності на нерухоме майно -зупинку для атракціону "Паравозик" - 19.02.2009 Прийняття

Суб"єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1у серпні 2007 року звернувся з позовом до Алуштинської міської ради, Сімферопольського міжміського бюро реєстрації та технічної інвентаризації про визнання права власності на нерухоме майно -зупинку для атракціону "Паравозик" по вул. Набережній у м. Алушті навпроти ресторану "Морський", що складається з площі-платформи з навісом, приміщення каси і лавочок для відпочиваючих, загальною площею 24,0 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на статті 376, 392 ЦК України, в силу яких на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.04.08 (суддя А.Жукова) позовні вимоги задоволено. Враховуючи положення статті статті 376 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, що була правомірно відведена суб'єкту у встановленому законом порядку. Крім того, суд посилаючись на статтю 181 ЦК України, вказав, що спірна будівля є капітальною спорудою з третьою групою капітальності, а відтак відноситься до об'єктів нерухомості.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.07.08 (колегією суддів у складі: Фенько Т.П. -головуючого, Прокопанич Г.К., Антонової І.В.) перевірене рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Алуштинська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постановлені у справі рішення і постанову скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статті 376 ЦК України, статей 5, 8 Закону України "Про архітектурну діяльність", Положення про порядок надання дозволу на здійснення будівельних робіт. Скаржник зазначив, що будівництво спірного об'єкту є самовільним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України за відсутності відповідного дозволу і без відведення земельної ділянки для такого будівництва. Крім того, перший відповідач вказав, що спірний об'єкт є тимчасовим об'єктом, і не відноситься до категорії об'єктів нерухомості. Строк експлуатації даного об'єкта на конкретній ділянці визначається рішенням органів місцевого самоврядування, паспортом тимчасового об'єкта торгівлі (обслуговування) і договором оренди земельної ділянки.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом заявленого позову є вимога СПД-фізичної -особи ОСОБА_1. до Алуштинської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - зупинку для атракціону "Паровозик" по вул. Набережна у м. Алушта навпроти ресторану "Морський". Задовольняючи позов, суди обох інстанцій виходили з того, що оскільки земельна ділянка позивачеві була виділена у встановленому законом порядку, тому за приписами частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України, за особою, яка здійснила самочинне будівництво може бути визнано право власності на таке збудоване нерухоме майно. Разом з цим, суди дійшли висновку про те, що позивач набув права власності на збудовані ним споруди.

Проте, колегія суддів визнає такі висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно: житлові будинки, будівлі, споруди тощо виникає з моменту завершення будівництва, створення майна. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації або його державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, які були використані в процесі такого будівництва чи створення майна. Наведений припис визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створено з додержанням вимог закону і інших правових актів, проте не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при самочинному будівництві були порушені. Вказаною статтею зазначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, котра не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Тобто, законодавець надає можливість усунути порушення, пов'язане з будівництвом на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, у разі надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Задовольняючи позов, господарські суди не звернули увагу на частину 3 статті 376 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. За цих обставин, суду належало з'ясувати чи вирішив компетентний орган за зверненням СПД-фізичної особи ОСОБА_1. питання про надання йому земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва саме спірних нежитлових споруд. Разом з цим, поза увагою судів залишились заперечення міської ради проти визнання права власності на нерухоме майно за позивачем, який здійснив самочинне будівництво на його земельній ділянці. Відповідно до приписів статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України, у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до приписів статті 417 Цивільного кодексу України у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля, власник земельної ділянки та власник цієї будівлі визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі або споруди її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі, що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі, або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі на новий строк. Колегія суддів визнає, що господарськими судами, в контексті спірних правовідносин, не було надано юридичної оцінки вищенаведеним правовим положенням, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Автономної республіки Крим. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.