колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2010 року по справі за позовом Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області (Держрибохорони в Черкаській області) до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника,

25.02.2010 р. Головне державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області (Держрибохорони в Черкаській області) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що відповідач в період роботи на посаді начальника Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів підписав наказ від 11.05.2007 р. № 215-К про звільнення ОСОБА_7 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, з посади молодшого державного інспектора Черкаського територіального відділу Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів з 25.05.2007 р., в зв’язку з ліквідацією Середньодніпровського ДБУ ОВЖР.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27.05.2009 р. ОСОБА_7 поновлено на роботі в Державному управлінні охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області на посаді молодшого державного інспектора із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 22937,04 грн. та 2000 грн. моральної шкоди.

Наказом від 12.06.2009 р. № 131-К ОСОБА_7 поновлений на роботі, 25.12.2009 р. останньому позивачем виплачено 19 352,46 грн. заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки ОСОБА_6 підписав незаконний наказ про звільнення ОСОБА_7, на нього згідно п. 8 ст. 134 КЗпП України покладається обов’язок відшкодувати заподіяну позивачу матеріальну шкоду в розмірі 19 352,46 грн.

Наказом від 17.08.2007 р. № 228-К ОСОБА_6 звільнено з посади начальника Середньодніпровського державного басейного управління охорони водних живих ресурсів.

Позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 19352,46 грн., заподіяну незаконним звільненням ОСОБА_7

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2010 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області матеріальну шкоду завдану незаконним звільненням працівника в сумі 19 352,46 грн. та судові витрати в сумі 223,52 грн., а всього стягнуто 19 575,98 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати, справу передати на новий судовий розгляд.

При цьому вказав, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен був залучити до участі у справі в якості співвідповідача заступника голови з ліквідації Держрибінспекції ОСОБА_8, який підписав наказ Держрибінспекції від 23.04.2007 р. № 77 "Про звільнення працівників державних басейнових управлінь охорони водних живих ресурсів Держрибінспекції" та третьою особою Держкомрибгосп.

Суд не врахував, що він з позивачем ніколи не перебував у трудових відносинах

Крім того, позивач, звертаючись до суду з позовом в якості другого відповідача вказав юрисконсульта Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів ОСОБА_9, позовні вимоги відносно якого при розгляді справи, не зважаючи на його заперечення, було залишені без розгляду.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, що з'явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судами першої інстанцій встановлено, що відповідач із 10.06.2005 р. по 17.08.2007 р. обіймав посаду начальника Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів Держрибінспекції, територіальним відділенням якого був Черкаський територіальний відділ Середньодніпровського ДБУ ОВЖР, був уповноважений, зокрема, приймати і звільняти з роботи працівників Черкаського територіального відділу Середньодніпровського ДБУ ОВЖР (наказ № 3-К від 10.06.2005 р. і наказ № 228-К від 17.08.2007 р.).

Наказом Державного комітету рибного господарства № 8 від 15.02.2007 р. створено на базі Державної інспекції охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства та її відокремлених підрозділів, зокрема, Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів нові юридичні особи: Державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області, Державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Полтавській області, Державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Кіровоградській області.

З витягу з ЄДРПОУ вбачається, що державна реєстрація Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів була припинена 20.03.2007 р., а державна реєстрація Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області проведена 07.05.2007 р.

Наказом № 215-К від 11.05.2007 р. ОСОБА_6 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП незаконно звільнив з роботи з 25.05.2007 р. працівника Черкаського територіального відділу Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів ОСОБА_7 - з посади молодшого державного інспектора. Наказ про звільнення ОСОБА_7 підписаний відповідачем.

Згідно ж до акту від 24.05.2007 р. комісії по прийняттю-передачі документів по особовому складу Черкаського територіального відділу Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів до Державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області, особова справа ОСОБА_7 була передана, як звільненого працівника по переведенню. При цьому головою даної комісії та особою, яка затвердила даний акт, являвся ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27.05.2009 р. ОСОБА_7 поновлено на роботі в Державному управлінні охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області на посаді молодшого державного інспектора із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 22937,04 грн. та 2000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду України від 15.10.2009 р. рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27.05.2009 р. залишене без змін.

Дане рішення суду виконане, і позивач, якого зобов’язано поновити на роботі ОСОБА_7 та виплатити йому заробіток за час вимушеного прогулу, виплатив поновленому на роботі працівнику 19 352,46 грн.

Задовольняючи позов Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області (Держрибохорони в Черкаській області) до ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як посадова особа на підставі п. 8 ст. 134 та ст. 237 КЗпП несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну Управлінню оплатою працівнику вимушеного прогулу при незаконному звільненні його з роботи.

Судова колегія погоджується з таким висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 237 КЗпП обов'язок покрити заподіяну підприємству, установі, організації шкоду у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винну в незаконному звільненні службову особу, якщо його звільнення здійснено з порушенням закону. Пленум Верховного Суду України у п. 33 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснив, що повна матеріальна відповідальність винних у незаконному звільненні працівників, службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникам часу вимушеного прогулу настає у випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (v0014700-92) відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

На підставі поданих сторонами доказів суд з'ясував фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та правильно визначили розмір відшкодування. Так, за рішенням суду, яке набрало законної сили і яким поновлено на роботі незаконно звільненого працівника, – ОСОБА_7, встановлено, що під час звільнення мали місце порушення трудового законодавства, Державна інспекція охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, відокремленим підрозділом якої являлось Середньодніпровське державне басейнове управління охорони водних живих ресурсів, було не ліквідованим, а припиненим в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам, шляхом поділу. Встановлено відсутність скорочення чисельності або штату працівників при ліквідації (реорганізації) Управління, враховано, що ОСОБА_7 не наполягав на власному звільненні і не був незгодний щодо переведення до новоствореної установи. Будучи звільнений з роботи 25.05.2007 р., був фактично допущений до роботи в новоствореному Державному управлінні охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Черкаській області. Крім того, незаконним вказане звільнення визнано і з тих підстав, що наказ про звільнення ОСОБА_7 № 215-К від 11.05.2007 р. був виданий начальником Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів ОСОБА_6 після припинення державної реєстрації даного Управління 20.03.2007 р.

Вимога апелянта про скасування рішення суду першої інстанції і передачу справи на новий судовий розгляд не підлягає до задоволення, оскільки, на час розгляду справи апеляційним судом, Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) не містить підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий судовий розгляд.

Апелянтом в поданій ним апеляційній скарзі будь-яких інших підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, у відповідності до ст. 309 ЦПК України не приведено.

Що стосується посилання апелянта на незалучення судом першої інстанції до участі у справі вказаних в апеляції осіб, то дані вимоги є безпідставними, так як не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки до повної матеріальної відповідальності притягуються керівник або заступник керівника підприємства, установи, організації, який підписав наказ про звільнення.

На підставі п. 8 ст. 134 КЗпП притягнення до повної матеріальної відповідальності працівників відділів кадрів, юрисконсультів та інших посадових осіб, які готували матеріали для керівника підприємства, не передбачене.

Отже, доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають. Крім того вони були предметом розгляду суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту проголошення.