СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            05.11.2003

                             (Витяг)

     У липні 2001 р.  Б.  звернувся до суду з позовом про визнання
неправомірними дій голови Київського районного суду м. Донецька Д.
та відшкодування моральної шкоди.  Позивач посилався на те,  що  в
березні 2000 р. він звернувся в Київський районний суд м. Донецька
з позовом до П.  Цю справу розглядав суддя  С.  Призначене  на  27
жовтня   2000  р.  судове  засідання  не  відбулося,  оскільки  за
вказівкою голови суду Д.  справу вилучено в судді С.  та  передано
іншому судді для об'єднання з іншою справою.  Позивач стверджував,
що підстав для вилучення справи  в  одного  судді  й  передачі  її
іншому для об'єднання справ не було,  оскільки сторони не заявляли
відводу судді С.  та клопотання про  об'єднання  справ.  Б.  також
зазначав,  що  таким чином порушено його законні права й інтереси,
це  рішення  призвело  до  тяганини  під  час  розгляду  цивільних
позовів,  що  спричинило моральні страждання,  тому просив визнати
такі  дії   голови   Київського   районного   суду   м.   Донецька
неправомірними  та стягнути з нього 5 тис.  грн.  як відшкодування
моральної шкоди.

     Справа судами розглядалася  неодноразово.  Останнім  рішенням
Пролетарського  районного  суду м.  Донецька від 1 серпня 2002 р.,
залишеним без зміни ухвалою Апеляційного  суду  Донецької  області
від 28 жовтня 2002 р., Б. у задоволенні позову відмовлено.

     У касаційній скарзі Б.,  посилаючись на порушення судами норм
процесуального права, просив судові рішення скасувати.

     Судова палата у цивільних  справах  Верховного  Суду  України
вирішила,  що  касаційна  скарга  підлягає  задоволенню частково з
таких підстав.

     Суд встановив,  що дії голови Київського  районного  суду  м.
Донецька  Д.  з  вилучення  цивільної  справи,  яка  перебувала  в
провадженні судді С.,  і передачі її іншому судді для об'єднання з
іншою справою є правомірними й не суперечать вимогам статей 12, 26
Закону від 7 лютого 2002 р. N 3018-III ( 3018-14 ) (3018-14)
         "Про судоустрій
України", оскільки голова суду здійснював організаційно-розпорядчі
функції з контролю за організацією судових процесів.

     Із цим погодився й суд  апеляційної  інстанції.  Проте  такий
висновок суду не можна визнати правомірним.

     З матеріалів  справи  вбачається,  що  при  її  розгляді  під
головуванням  судді  С.  сторони  ні  відводу  цьому   судді,   ні
клопотання про об'єднання справи з іншою справою, яка перебувала в
провадженні іншого судді, не заявляли. У зв'язку з цим суд повинен
був  обговорити питання,  чи є такі дії голови суду правомірними з
точки  зору   дотримання   ним   конституційних   принципів   щодо
унеможливлення  впливу  на  суддів  у  будь-який  спосіб (ст.  126
Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        .  У судових рішеннях  відповіді  на  це
питання  немає.  Посилання суду на положення статей 12,  26 Закону
"Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
         як на підставу для відмови  в
задоволенні  позову  є  помилковим,  оскільки цими статтями спірні
питання не регулюються.

     За таких  обставин  судові  рішення  не  можуть  бути визнані
законними й обґрунтованими.

     Зважаючи на   ці   обставини   та   керуючись   ст.  334  ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
        ,  Судова палата у цивільних  справах  Верховного  Суду
України   касаційну   скаргу  Б.  задовольнила  частково,  рішення
Пролетарського районного суду м.  Донецька від 1 серпня 2002 р. та
ухвалу  Апеляційного  суду Донецької області від 28 жовтня 2002 р.
скасувала,  справу направила  на  новий  розгляд  до  суду  першої

інстанції.