Справа № 22- 9057/10 

Головуючий у 1-й інстанції –

Ганечко О.М.

Доповідач – Слюсар Т.А.

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Корчевного Г.В.

при секретарі: Крутенчук І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.11.2009р. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів,-

рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.11.2009р. позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 877 650грн. основного боргу, 368 875грн. 73коп. інфляційних витрат, 66 633 грн.29коп. річних за прострочення повернення грошових коштів, а всього 2 313 159 грн.01коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1730грн. судових витрат.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 175 000 дол. США., що еквівалентно 883 750 грн.

У задоволенні позовних вимог у іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позову про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 285 471грн.91коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення суду першої інстанції шляхом збільшення суми стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 на його користь з 883 750грн. до 1 764 609 грн. 87коп., та зменшити суму стягнень з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 2 313 159грн.01коп. до 1 764 609грн.87коп., мотивуючи невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального й процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_2, який підтримав подану ним апеляційну скаргу, представника ОСОБА_3, який просив задовольнити апеляційну скаргу, подану ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір, засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу І.М. Бахмут, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти, в сумі 883 750 грн. на строк до 15 листопада 2007 року та в якості забезпечення виконання зобов'язання передав ОСОБА_3 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Встановлено, що до визначеного договором строку, ОСОБА_2 умови договору не виконав, грошові кошти, в сумі 883 750 грн., не повернув.

12 травня 2008 року ОСОБА_2 оформив нотаріально посвідчену заяву, засвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу І.М. Бахмут, відповідно до умов якої підтвердив факт отримання від ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 883 750 грн. та їх неповернення, передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, а також засвідчив, що він в якості відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, отримав від ОСОБА_3 грошові кошти, в сумі 300 000 грн.

Встановлено, що предмет іпотеки ОСОБА_3 відповідачем передано не було, а тому з урахуванням зазначених обставин, а також матеріалів справи, у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, як у сумі 883 750 грн. так і 300 000грн.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що його заява від 12.05.2008р. хоча і засвідчена нотаріально, проте не містить підтвердження жодних фактичних даних, в тому числі й отримання ним від ОСОБА_3 грошових коштів, у сумі 300 000грн. та не може породжувати його зобов’язання щодо повернення цих грошей, колегія суддів визнає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

У матеріалах справи відсутні докази, які б давали підстави до визнання засвідченої нотаріально заяви ОСОБА_2 від 12.05.2008р. неналежним доказом по справі, а дії, пов’язані з засвідченням заяви у нотаріуса, такими, що не відповідали його внутрішній волі та вчинені під тиском інших осіб.

При цьому, колегія суддів враховує те, що фактичні дані, які містяться у даній заяві – щодо наявності боргових зобов’язань та невиконання умов договору позики, отримання від ОСОБА_3 грошових коштів у якості відшкодування 90% вартості предмета іпотеки, в сумі 300 000грн., - мають безпосереднє значення по справі й у відповідності до положень ст. 57 ЦПК України є належним письмовим доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування.

Твердження ОСОБА_2 про неотримання грошей, у сумі 300 000грн., спростовується змістом самої заяви від 12.05.2008р. /а.с.10/, відповідно до якої він підтвердив факт отримання ним від ОСОБА_3, окрім грошових коштів, у сумі 883 750 грн., також і 300 000грн.

Заява ОСОБА_2 засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бахмут І.М., який, будучи допитаним в судовому засіданні у якості свідка, вказав на відсутність у нього підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії, нормальну, спокійну поведінку відповідача та добровільне підтвердження ним змісту раніше укладених угод. Дії нотаріуса узгоджуються з положенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністра юстиції України № 20/5 від 03.03.2004р. (z0283-04)

За таких обставин, колегія суддів визнає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність тиску чи насильства щодо ОСОБА_7 під час посвідчення нотаріусом заяви від 12.05.2008р., а викладені у заяві обставини відповідали його внутрішній волі.

Безпідставними колегія суддів визнає й доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про необхідність стягнення на його користь з ОСОБА_2 коштів у вигляді відсотків за користування його грошима, остільки відповідно до правовідносин, що виникли між сторонами, сплата процентів за користування чужими грошима законом не передбачена.

Також встановлено, що 10.10.2007р. ОСОБА_4 отримав у ОСОБА_2 на відповідальне зберігання до 12.11.2007р. 175 000 дол. США, між тим, умови договору не виконав, гроші не повернув, а тому висновки суду першої інстанції про те, що між зазначеними особами фактично укладено договір позики й у ОСОБА_4 виник обов’язок по поверненню 175 000дол.США, є правильними.

Встановлено, що Національним банком України станом на 16.11.2009р. встановлено офіційний курс гривні до долара США на рівні 7,99, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним, що еквівалент 175 000дол. США., які отримав ОСОБА_4 у ОСОБА_2, проте не повернув, становить 883 750грн. й саме ця сума повинна бути стягнута.

На виниклі між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 правовідносини не поширюється дія ст. 625 ЦК України, остільки зазначеною нормою права передбачена відповідальність за невиконання грошового зобов’язання у вигляді стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми щодо національної валюти.

Окрім цього, колегія суддів враховує і те, що відповідно до встановлених судом по справі обставин, 175 000 дол. США не використовувалися ОСОБА_4, як платіжний засіб.

Враховуючи зазначене, а також матеріали справи, у їх відсутність, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги ОСОБА_2 про наявність у нього права на отримання від ОСОБА_4 додатково грошових коштів у вигляді 3% річних та індексу інфляції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки районного суду про стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 883 750грн., між тим, у резолютивні частині рішення суд припустився описки й помилково вказав про необхідність стягнення грошових коштів у сумі 175 000дол. США.

Окрім цього, з висновками суду першої інстанції в частині загального розміру грошових коштів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в сумі 2 313 159гр.01коп., а також стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 175 000 дол., погодитися не можна, остільки їх зроблено з порушенням норм матеріального права, враховуючи таке.

Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 отримав у позивача 10.10.2007р. у борг 883 750 грн., які зобов’язався повернути до 15.11.2007р., а 12.05.2008р. - 300 000грн., які також не повернув.

Згідно вимог ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передачі йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, грошові кошти ОСОБА_2 отримував у національній валюті - гривнях, а тому у відповідності до положень ч.1 ст. 1049 ЦК України й зобов’язаний повернути ОСОБА_3 грошові кошти у тій сумі, що отримував, але не повернув - 1 118 375 грн. / 883 750 грн. та 300 000грн./

Визначаючи суму боргу, який підлягав до сплати відповідачем, суд керувався вимогами ч.2 ст. 533 ЦК України, проте неправильно витлумачив її зміст.

Так, зі змісту положень ч.ч.1, 2 ст. 533 ЦК України вбачається, що грошове зобов’язання повинно бути виконано у гривнях й лише у випадку визначення грошового еквіваленту у іноземній валюті, сума, що підлягає до сплати у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до матеріалів справи, у стосунках між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, засобом платежу були грошові кошти у національній валюті - в гривнях, а тому ці ж кошти й підлягають до стягнення, у зв’язку з чим та обставина, що сторонами в угоді від 10.10.2007р. визначено та у заяві ОСОБА_7 від 12.05.2008р. зазначено про їх еквівалент до іноземної валюти - по справі правового значення не має й підстав до перерахунку грошових зобов’язань в іноземній валюті, не дає.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають до стягнення грошові кошти, в сумі 1 118 375грн., а не 1 877 650 грн., як встановив суд.

Розрахунок суми інфляційних витрат, та 3% річних, що випливає з вимог ст. 625 ЦК України, та, відповідно, становить суми 368875грн.73коп. та 66633грн.29коп., а всього 435509грн.02коп., сторонами не оспорюється.

Отже, загальна сума боргу становить 1 553884 грн.02 коп. /1118375 грн. +368875грн.73коп. + 66633грн.29коп./

Між тим, у свої апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив зменшити загальний розмір грошових коштів, що підлягає стягненню з нього на користь ОСОБА_3 з 2 313 159 грн. 01 коп. до 1 764 609грн.87коп.

З урахуванням доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та положень вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення загальної суми боргу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 2 313 159 грн. 01 коп. до 1 764 609грн.87коп., як про це ставиться в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.11.2009р. в частині вимог ОСОБА_3 про стягнення боргу змінити шляхом зменшення суми боргу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 2 313 159 грн. 01коп. до 1 764 609 грн. 87коп.

Виключити з резолютивної частини рішення посилання суду на стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 175 000 дол. США. та вказати про стягнення 883 750 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010р., а в подальшому - до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.