223/859/16-а Про визнання неправомірними дії міського управління соціального захисту населення та зобов'язання нарахувати та виплатити особі недоотриману суму допомоги при народженні дитини за відповідний період - 05.09.2018 Прийняття

за касаційною скаргою Вугледарського міського управління соціального захисту населення на постанову Вугледарського міського суду Донецької області (суддя Дочинець С. І.) від 05 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Казначеєва І. А., Васильєвої І. А., Василенко Л. А.) від 01 березня 2017 року, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Вугледарського міського управління соціального захисту населення, в якому просила визнати неправомірними дії та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу недоотриману суму допомоги при народженні дитини за період з листопада 2014 року.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала про неправомірні дії відповідача щодо відмови у здійсненні виплат заборгованості з підстав пропущення строків звернення за поновленням виплат допомоги при народженні дитини, що були припинені, з підстав визначених у п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (1751-2001-п) (далі - Порядок). Вважає, що рішення відповідача є таким, що порушує її право та право її дитини.

3. Постановою Вугледарського міського суду Донецької області від 05 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, позовні вимоги задоволено; визнано неправомірними дії Вугледарського міського управління соціального захисту населення по ненарахуванню та невиплаті ОСОБА_2 недоотриманої суми допомоги при народженні дитини ОСОБА_3; зобов'язано Вугледарське міське управління соціального захисту населення здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 недоотриману суму допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 за період з листопада 2014 року.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Вугледарське міське управління соціального захисту населення звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

6. Вищим адміністративним судом справу до розгляду призначено не було.

7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8. 02 березня 2018 року касаційну скаргу Вугледарського міського управління соціального захисту населення на постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 05 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у справі № 223/859/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

9. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

10. Станом на 05 вересня 2018 року відзив або заперечення на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 20 травня 2014 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку, позивач - ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

12. Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

13. Відповідно до матеріалів справи позивачу призначена допомога при народженні дитини, що не спростовувалось відповідачем.

14. Згідно інформації про стан фінансування та виплати державних допомог виплата державної допомоги отримувачам м. Донецьк не проводиться з листопада 2014 року. Отже, позивач отримувала виплати допомоги при народженні дитини до листопада 2014 року за місцем мешкання.

15. Відповідно до довідок Вугледарського міського управління соціального захисту населення від 10 листопада 2016 року № 1460012108 та № 1460012109 позивач разом з сином взяті на облік внутрішньо переміщених осіб за фактичним місцем перебування за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 7/.

16. 10 листопада 2016 року позивач звернулася до Вугледарського міського управління соціального захисту населення з заявою щодо надання письмових роз'яснень про причини відмови в отриманні документів для поновлення нарахування та виплати заборгованості допомоги при народженні дитини /а. с. 10/.

17. Вугледарське міське управління соціального захисту населення листом від 14 листопада 2016 року повідомило позивача, що згідно абз. 33 п. 13 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" від 27 грудня 2001 року № 1751 (1751-2001-п) (далі - Порядок), виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою. Іншого чинним законодавством не передбачено. В даному випадку відсутні підстави для поновлення виплати /а. с. 11/.

18. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що вини позивача у не отриманні допомоги при народженні дитини вчасно немає, а дії відповідача є неправомірними.

20. В своїй оцінці суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

20.1. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон) відповідно до цього Закону призначається державна допомога при народженні дитини.

20.2. Згідно ч. 1 ст. 10 Закону допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

20.3. Відповідно до ст. 6 Закону документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.

20.4. Статтею 11 Закону встановлено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

20.5. Відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" від 27 грудня 2001 року № 1751 (1751-2001-п) (далі - Порядок) допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

20.6. Згідно п. 13 Порядку допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.

20.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем дотримано строки звернення за призначенням допомоги.

20.8. Відповідно до абз. 18 п. 13 Порядку, виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

20.9. Суд першої та апеляційної інстанцій зазначили, що вказаної нормою передбачені певні обмеження стосуються строку подання заяви про поновлення виплати допомоги. Разом з цим, вказані обмеження стосуються вичерпних підстав з яких відбулось припинення виплати.

20.10. Частиною 9 ст. 11 Закону визначено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

20.11. Згідно абз. 15 п. 13 Порядку виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

20.12. Отже, зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги.

21. Суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача на абз. 30 п. 13 Порядку як підставу припинення, оскільки, зазначені положення щодо "виникнення інших обставин" Порядку відповідають Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) .

22. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 (v003p710-16) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), абз. 7 ч. 9 ст. 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII, з наступними змінами, згідно з якими виплата допомоги при народженні дитини припиняється "у разі виникнення інших обставин".

Конституційний суд зазначив, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини, передбачене в абзаці сьомому частини дев'ятої статті 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Основного Закону України.

23. Враховуючи вкладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав передбачених цими нормами. Підставою для припинення виплати послугувало розташування у м. Донецьку органу де позивач отримував допомогу. Отже, на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги передбачений п. 13 Порядку, а тому відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені відповідним законодавством України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

24. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- після припинення позивачу виплата допомоги при народженні дитини за місцем реєстрації пройшло більше 12 місяців, законних підстав для поновлення виплати допомоги за фактичним місцем проживанням на 10 листопада 2016 року (звернення до управління) та на даний час немає;

- у призначенні допомоги позивачу відмовлено з дотриманням вимог законодавства;

- посилання на п. 55 Порядку, як на несвоєчасно одержані суми допомоги позивачем, недоцільні, оскільки Вугледарське міське УСЗН допомогу позивачу не призначало.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

26. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

27. Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

28. Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) , в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

29. Колегія суддів зазначає, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

30. Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

31. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

32. Керуючись принципом верховенства права, колегія суддів вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, позивач має право на поновлення виплати допомоги при народженні дитини.

33. Доводи касаційної скарги є безпідставними і не впливають на правильне по суті рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

34. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог позивача.

35. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

36. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

37. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

38. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вугледарського міського управління соціального захисту населення залишити без задоволення.

Постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 05 січня 2017 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у справі № 223/859/16-а залишити без змін.