Справа №22ц-3106,2010р. 

Головуючий в 1-й інстанції Ратушна В.О.

Категорія: Доповідач – Вербицька Л.І.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого – Вербицької Л.І.

Суддів: Колісниченка А.Г.,

Вадзінського П.О.

при секретарі – Пасько Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від "20" квітня 2010 року

за позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності, усунення перешкод у користуванні житлом та

зустрічним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартири, -

В липні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна. Просив розірвати шлюб та поділити спільне майно, виділивши йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та половину двокімнатної квартири №32 за цією ж адресою; відповідачці виділити половину двокімнатної квартири №32 та автомобіль BMW, 1999 року випуску.

В жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічною позовною заявою, просила визнати за нею право особистої власності на квартири №№31,32 в АДРЕСА_1.

В травні 2009 року ОСОБА_4 в порядку ст. 31 ЦПК України звернувся з заявою, в якій змінив, уточнив та доповнив заявлені позовні вимоги. Просив розірвати шлюб, визнати АДРЕСА_1 його особистою власністю і визнати за ним право власності на ці квартири; поділити спільне майно, виділивши автомобіль BMW відповідачці та стягнути з неї компенсацію за Ѕ частину вартості автомобілю у розмірі 57500 грн.; усунути перешкоди в користуванні квартирами шляхом виселення відповідачки з квартир №31 та №32 та зобов’язати передати йому ключі від квартир.

Під час розгляду справи судом представник ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою про залишення позовних вимог в частині квартири №32 та автомобілю без розгляду. Ухвалою суду від 20.04.2010 року вимоги ОСОБА_4 в частині визнання права власності на квартиру №32 та стягнення на його користь компенсації за Ѕ частину автомобілю BMW залишено без розгляду.

рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 20 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зареєстрований 15.06.2001р. Дніпровським відділом РАГСу м.Херсона, актовий запис №181 – розірвано.

Визнано за ОСОБА_4 право особистої власності на трикімнатну квартиру №31, загальною площею 89,3м2 в АДРЕСА_1.

Усунено перешкоди ОСОБА_4 у користуванні АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 та зобов’язано передати ключі ОСОБА_4 від зазначеної квартири.

Визнано за ОСОБА_3 право особистої власності на двокімнатну квартиру №32, загальною площею 58,9м2 в АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру №31, усунення перешкод в користуванні житлом, відмові у задоволенні її зустрічного позову в частині визнання за нею права особистої власності на кв.№31 скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, задовольнити її позов в повному обсязі. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального закону.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і в межах оскаржуваної частини рішення, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір суд дійшов висновку про те, що квартира №31 є особистою власністю ОСОБА_4 з урахуванням її вартості та ступеня участі сторін працею в придбанні майна, а квартира №32 є особистою власністю ОСОБА_3. При цьому, суд керувався ст. 17 Закону України "Про власність".

Однак, з такими висновками суду повністю погодитися не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального закону.

Виходячи з заявлених сторонами вимог, колегія суддів приходить до висновку про те, що спір виник щодо визнання за кожним із сторін права особистої приватної власності на АДРЕСА_1 з тієї підстави, що придбане це майно було за особисті кошти кожного з них. Таким чином, питання щодо поділу майна осіб, які жили однією сім’єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі, або визнання цього майна спільною сумісною власністю, не є предметом спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог.

Однак, суд вирішуючи спір, застосував норми закону, що передбачають порядок та підстави поділу майна осіб, які живуть однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, а саме: ч.1 ст. 17 Закону України "Про власність". При цьому суд за вимогами цієї норми у відповідності з поданими доказами про ступінь участі працею в придбанні майна, не визначив розмір часток сторін у спірному майні, а тому визнаючи право власності на кв.№31 за ОСОБА_4, а за ОСОБА_3 на кв.№32, фактично вирішив питання саме про поділ майна.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договорів №01/124 від 06.11.2000 року та №01/193 від 28.08.2000 року ОСОБА_3 є дольщиком на пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 з правом отримання у власність трикімнатної та двокімнатної квартир в ньому. За довідкою ЗАТ "Будмеханізація" ОСОБА_4 вніс грошові кошти в сумі 30382 грн. в рахунок будівництва житлового будинку, ОСОБА_3 внесла 22548 грн. За заявою ОСОБА_4 від 07.08.2001 року він просив зарахувати кошти за квитанціями про внески на користь ОСОБА_3 для розрахунків за договором №01/193 від 28.08.2000 року. Сторонами не оспорюється та обставина, що саме угоди, які були укладені з ОСОБА_3, є дійсні, і за умовами яких мало місце їх виконання, хоча до цього укладалася угода стороною в якій був ОСОБА_4, а також в іншій аналогічній угоді – мати ОСОБА_3 – ОСОБА_5, які саме в послідуючому були переукладені. Номери договорів та дата їх укладення на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 співпадають /а.с. 109,211/.

Шлюб між сторонами було зареєстровано 15.06.2001 року, тобто, після укладення зазначених угод та внесення коштів на їх виконання.

Житловий будинок, в якому знаходяться спірні квартири, був прийнятий до експлуатації 29.08.2003 року. Акт прийому-передачі квартир між ЗАТ "Будмеханізація" та ОСОБА_3 було складено у грудні 2003 року. Свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1 було отримано ОСОБА_3 23.06.2008 року.

Таким чином, правовстановлюючі документи на квартири були отримані ОСОБА_3 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_4 Але факт набуття цього майна до реєстрації шлюбу підтверджується обставинами справи, оскільки грошові кошти під час шлюбу за це майно сторонами не вносилися. Акт прийому-передачі квартир ОСОБА_3, який мав місце під час зареєстрованого шлюбу, свідчить лише про фактичне отримання цього майна на виконання укладених до шлюбу угод.

Сторони будь-яких угод щодо спірного майна між собою до реєстрації шлюбу не укладали.

Відповідно до вимог, передбачених п.1 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте ним до шлюбу.

Оскільки, як вже зазначалося, питання щодо поділу спірного майна не є предметом спору, на підставі встановлених обставин і наданих сторонами доказів, колегія суддів вважає, що підстави для визнання права особистої власності на кв.№31 за ОСОБА_4 відсутні. Визначені ОСОБА_4 підстави в обґрунтування вимог щодо визнання права особистої приватної власності на спірне майно, не передбачені законом, що діяв на час набуття цього майна до реєстрації шлюбу між сторонами.

За таких обставин рішення суду в частині визнання за ОСОБА_4 права особистої власності на АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, а у позові за зазначених підстав слід відмовити.

Позов ОСОБА_6 у частині визнання за нею права особистої власності на зазначену квартиру підлягає задоволенню із зазначених обставин і доказів, що свідчать про набуття нею спірного майна до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4.

рішення суду в частині задоволення позову про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення підлягає також скасуванню на підставі тієї ж норми процесуального закону – п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України: порушення норм матеріального закону.

По-перше, за заявленою позивачем підставою, передбаченою ст. 391 ЦК України право вимагати усунення перешкод має власник, яким ОСОБА_4 на час пред’явлення цих вимог не був.

По-друге, шлюб між сторонами розірвано тільки за цим судовим рішенням, що є предметом апеляційного перегляду в іншій частині, а тому відповідачка після розірвання шлюбу може бути лише бувшим членом сім’ї власника, який за нормами житлового законодавства, також не підлягає виселенню. Крім того, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання права власності, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, ст.57 СК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 20 квітня 2010 року в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також в частині визнання за ОСОБА_3 права особистої власності на двокімнатну АДРЕСА_1 – залишити без змін.

В іншій частині зазначене рішення суду скасувати, постановити нове.

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право особистої власності на трикімнатну квартиру №31 площею 89,3м2 в АДРЕСА_1.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

рішення набирає чинності після проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України у касаційному порядку.