СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
21.02.2002
(Витяг)
У квітні 2000 р. Б.Т. звернулася в суд із позовом про
стягнення із Сарненського районного відділення Національної
акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - НАСК "Оранта") на
її користь 4 тис. 100 грн. страхової суми державного обов'язкового
страхування у зв'язку зі смертю її чоловіка - Б.А., який працював
начальником спецвідділу підпорядкованої МВС України установи і
помер 28 січня 1999 р. від гіпертонічної хвороби під час
проходження служби в органах внутрішніх справ. Посилаючись на те,
що відповідач не виплачує їй страхову суму, позивачка збільшила
свої позовні вимоги і просила стягнути з НАСК "Оранта" 5 тис. 395
грн. (страхову суму з урахуванням індексу інфляції за час
прострочення виплати).
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від
24 травня 2000 р. позов задоволено: з НАСК "Оранта" на користь
Б.Т. стягнуто 5 тис. 395 грн. страхової суми з урахуванням індексу
інфляції за час прострочення виплати.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Рівненського
обласного суду від 17 липня 2000 р. рішення суду першої інстанції
змінено: суму стягнення зменшено з 5 тис. 395 грн. до 4 тис. 100
грн.
У касаційній скарзі Б.Т. просить скасувати ухвалу судової
колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду і залишити
без зміни рішення районного суду, посилаючись на неправильне
застосування судом положень статей 151, 161 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, Закону
від 7 березня 1996 р. "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, а також на
невідповідність висновків суду касаційної інстанції дійсним
обставинам справи.
Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України
визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу судової
колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду скасувати,
а рішення суду першої інстанції залишити без зміни з таких
підстав.
Дійшовши висновку про те, що НАСК "Оранта" у зв'язку з
настанням страхового випадку (смерті працівника органів внутрішніх
справ Б.А., застрахованого на умовах обов'язкового державного
страхування) повинна була нарахувати і виплатити спадкоємцям
померлого страхову суму в розмірі 4 тис. 100 грн., однак тривалий
час такої виплати не здійснювала, районний суд, керуючись
положеннями статей 161, 214 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, правильно стягнув
належну до виплати страхову суму з урахуванням індексу інфляції за
час прострочення виплати в розмірі 5 тис. 395 грн.
Змінюючи рішення суду першої інстанції і зменшуючи суму
стягнення з 5 тис. 395 грн. до 4 тис. 100 грн., судова колегія в
цивільних справах Рівненського обласного суду виходила з положень
ст. 41 Закону "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, відповідно до якої
страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за
зобов'язаннями страховика; а також із того, що НАСК "Оранта" не
винна у несвоєчасній виплаті страхової суми, а тому відповідно до
ст. 209 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
вона не повинна нести відповідальність за
затримку виплати страхових сум. При цьому судова колегія вказала
на те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування
ст. 214 ЦК.
Проте з таким висновком судової колегії в цивільних справах
обласного суду погодитися не можна.
Стаття 209 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
стосується випадків невиконання чи
неналежного виконання договірних зобов'язань і не стосується
проведення індексації належних до сплати страхових сум, які
присудив суд. У зазначеному випадку мало місце грошове
зобов'язання, виконання якого прострочив боржник - НАСК "Оранта".
Відповідно до п. 4 Положення про порядок і умови державного
обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького
та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ
України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29
червня 1991 р. N 59 ( 59-91-п ) (59-91-п)
; з наступними змінами і
доповненнями) виплата страхових сум провадиться у семиденний строк
з дня отримання страховиком усіх необхідних документів від
застрахованого (у разі загибелі - від його спадкоємців) та органів
(підрозділів) внутрішніх справ.
Згідно зі ст. 214 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також 3% річних із простроченої суми,
якщо законом або договором не встановлено інший розмір нарахування
відсотків.
Змінюючи рішення районного суду і зменшуючи розмір стягуваної
суми, суд касаційної інстанції порушив вимоги зазначеного закону і
не врахував наявності факту прострочення боржником виконання
грошового зобов'язання, а тому ухвала суду касаційної інстанції
підлягає скасуванню.
Виходячи з наведеного, судова палата з цивільних справ
Верховного Суду України ухвалу судової колегії в цивільних справах
Рівненського обласного суду від 17 липня 2000 р. скасувала, а
рішення Сарненського районного суду від 24 травня 2000 р. залишила
в силі.
"Вісник Верховного Суду України",
N 4, липень, 2003 р.