22-1725/2010 Про визнання недійсним договору на встановлення сервітуту - 18.05.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Виробниче ремонтне експлуатаційне житлове об’єднання № 6" м. Запоріжжя, закритого акціонерного товариства "Київстар Дж.Ес.Ем." про визнання недійсним договору на встановлення сервітуту №14\8-25952 від 01.04.2009 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом до комунального підприємства "Виробниче ремонтне експлуатаційне житлове об’єднання № 6" м. Запоріжжя (надалі – КП ВРЕЖО № 6"), закритого акціонерного товариства "Київстар Дж.Ес.Ем." (надалі – ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем."), у якому просить суд визнати недійсним договір на встановлення сервітуту №14\8-25952 від 01.04.2009 року, укладений між ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." та КП "ВРЕЖО № 6", заборонити ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем.", а також його підрядникам проводити будь - які дії на території спільної власності жильців - допоміжних приміщень, які розташовані у будинку АДРЕСА_1 без попередньої згоди на проведення цих дій всіх жильців будинку, стягнути сплачені судові витрати. Свій позов мотивував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. Внаслідок укладення оспорюваного договору сервітуту він позбавлений можливості вільного та безперешкодного користування спільною власністю - допоміжним приміщенням, яким є горище, зазначений договір укладений без згоди мешканців будинку, внаслідок будівельних робіт руйнуються стіни, двері під’їзду та ліфт.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити

Суду пояснив, що влітку 2009 року на технічний поверх був завезений матеріал. Міліція заборонила завіз матеріалів, після цього виявилося, що "Київстар Дж.Ес.Ем." уклало з КП "ВРЕЖО № 6" договір на встановлення ретранслятора. Відповідачі проігнорували закон "Про приватизацію житла" у частині необхідності згоди мешканців будинку. Організації співвласників квартир у будинку на даний час не існує, документи у стадії оформлення.

Представник відповідача ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." у судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що спір вийшов у площині використання допоміжних приміщень та він не позбавляє права позивача на користування допоміжними приміщеннями, надала суду висновок на проект будівництва, висновок експертизи по питанню

охорони праці, санітарний паспорт радіотехнічного об’єкту. Просила суд у позові відмовити.

Представник відповідача КП "ВРЕЖО № 6" у судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що договір був укладений на підставі рішення Запорізької міської радіи, усі норми чинного законодавства при укладенні договору були виконані. Просила суд у позові відмовити.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2010 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, щр мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як на підставу своїх вимог позивач посилався на положення ст. 215 ч.2 ЦК України та

п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

За приписами ч.1 ст.1 Закону України" "Про приватизацію державного житлового фонду", суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто в їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч.2 ст.10 указаного Закону стають об’єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що посвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року (v004p710-04)

№ 4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердженням права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1). Власник(власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Так, за ст..1 закону "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) , допоміжні приміщення багатоквартирного будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення-це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин.

При розгляді справи судом установлено, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про

право власності на житло № 18539 від 12 грудня 2006 року (а.с.10).

У відповідності до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 484\2 віл 23 листопада 2007 року (а.с.170, дозволено у тому числі КП "ВРЕЖО № 6" м. Запоріжжя укладати договори встановлення сервітуту з суб’єктами господарської діяльності, які надають послуги зв’язку, на об'єкти нерухомого майна, що перебувають на їх балансі для розташування обладнання та прокладання мереж.

01квітня 2009 року між ЗАТ"Київстар Дж.Ес.Ем." та КП "ВРЕЖО №6" м. Запоріжжя було укладено договір на встановлення сервітуту №25952. Предметом договору є надання права на розміщення технічних засобів телекомунікацій на даху будинку АДРЕСА_1 для розміщення базової станції мобільного зв’язку та права безперешкодного доступу з метою обслуговування технічних засобів (а.с.8-9).

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння користування та розпорядження цим майном, сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений, збитки, завдані власникові нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Зважаючи на це, суд також не вбачав законних підстав для визнання недійсним договору на встановлення сервітуту №14\8-25952 від 01 квітня 2009 року, оскільки він укладений з додержанням усіх вимог діючого законодавства, встановлених для даного виду договору.

Нікчемність даного виду правочину прямо законом не встановлена.

Відмовляючи у позові суд правильно виходив з того, що позивач не надав належних доказів про позбавлення його права вільного та безперешкодного користуватися спільною власністю - допоміжним приміщенням, яким є горище, а також, що внаслідок будівельних робіт руйнуються стіни, двері під'їзду та ліфт.

Відповідно до висновку № 210 від 31.07.2009 року на проект будівництва, з Запорізькою обласною санітарно епідеміологічною станцією узгоджено проект базової станції на даху будинку 22 А по вул.. Новгородській м. Запоріжжя. (а.с. 19).

Відповідно до висновку експертизи по питанню охорони праці від 12 серпня 2009 року, затвердженого Запорізьким ЕТЦ, проект розміщення базової станції на будинку 22 А по

вул.. Новгородській м. Запоріжжя відповідає вимогам нормативно правових актів по охорон: праці (а.с.20-22).

Відповідно до санітарного паспорту радіотехнічного об’єкту на будинку АДРЕСА_1, створюване навколо РТО сумарне електромагнітне поле не викликає загрози для здоров’я населення (а.с.23-90).

Твердження апелянта про шкідливе випромінювання базової станції, встановленої на даху зазначеного вище будинку спростовується зазначеними вище документами.

Крім того, суд правильно послався на те, що власником будинку АДРЕСА_1 є Запорізька міська рада, що надала дозвіл на укладення договору сервітуту своїм рішенням, і щ позивачеві необхідно ставити питання про скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 484\2 від 23 листопада 2007 року, чого він у судовому засіданні не зробив.

Таким чином, у суду не було законних підстав для задоволення позову.

Посилання апелянта на те, що він планує у майбутньому звернутися до органів місцевого самоврядування і використовувати особисто частину технічного поверху не є обставиною у справі і суті спору не стосується.

Посилання апелянта, що оспорюваний правочин позбавляє його права користуватися дахом та технічним поверхом не може бути прийнятий до у ваги, не відповідає дійсності, бо за своєю природою відповідно до ч.5 ст. 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Тим самим, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження доказами, у зв'язку з чим не можуть бути прийняті до уваги.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з’ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи . викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає.