СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            24.01.2002

                             (Витяг)

     У лютому  1999  р.  Н.  звернувся  в  суд  із  позовом  до АТ
"Нивки-Авто" про відшкодування матеріальної  та  моральної  шкоди.
Позивач зазначав,  що 20 грудня 1996 р.  він уклав із відповідачем
договір  комісії,  за  умовами  якого   передав   для   реалізації
автомобіль ВАЗ-21093,  1996 р.  випуску,  що належав йому на праві
власності, а відповідач зобов'язався продати автомобіль за 17 тис.
580  грн.,  з  яких  мав виплатити йому 17 тис.  87 грн.  Проте 22
грудня 1996 р.  його  автомобіль  був  викрадений  з  охоронюваної
стоянки названого АТ.  Оскільки відповідач відмовився відшкодувати
заподіяну йому  викраденням  автомобіля  матеріальну  та  моральну
шкоду,  позивач просив стягнути на його користь: 17 тис. 87 грн. -
на відшкодування матеріальної шкоди та 10 тис.  грн.  -  моральної
шкоди.

     Під час  розгляду  справи  відповідач  залучив  до  участі АТ
"Українська  автомобільна  корпорація"  (далі  -  АТ   "УАК")   як
правонаступника АТ "Нивки-Авто".

     Рішенням Ленінградського   районного   суду   м.   Києва  від
13 червня 2000 р.,  залишеним без зміни ухвалою судової колегії  в
цивільних  справах Київського міського суду від 20 вересня 2000 р.
та постановою президії цього ж суду від 25 червня 2001 р., позовні
вимоги Н. задоволено частково: з АТ "УАК" на його користь стягнуто
17 тис. 87 грн. на відшкодування матеріальної шкоди. У задоволенні
вимог по відшкодуванню моральної шкоди відмовлено.

     У касаційній  скарзі  АТ  "УАК"  просить скасувати ухвалені у
справі  рішення,  посилаючись  на  те,  що  вони  постановлені   з
порушенням норм матеріального та процесуального права.

     Перевіривши за   матеріалами  справи  доводи  сторін,  Судова
палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла  висновку,
що  касаційна  скарга  підлягає  задоволенню,  а  судові рішення -
скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

     Згідно з ч.  1 ст.  403 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
         комісіонер  відповідає
перед комітентом за втрату або пошкодження майна,  яке перебуває в
нього, якщо не доведе, що втрата або пошкодження сталися не з його
вини.

     Заперечуючи проти позову, представник відповідача послався на
те,  що автомобіль Н.  було викрадено з охоронюваної стоянки АТ  в
результаті   розбійного  нападу  із  застосуванням  насильства  до
працівників  охорони,  які  чинили  фізичний  опір   зловмисникам,
внаслідок чого одного з охоронців було госпіталізовано.  До того ж
для викрадення автомобіля зловмисники зламали ворота підприємства,
які   були   надійно   зачинені   і   забезпечували   неможливість
несанкціонованого виїзду автомобілів.

     Суд усупереч вимогам ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
         не перевірив цих
обставин,  не  дав  їм належної оцінки й не зазначив у рішенні,  з
яких причин вони не беруться  судом  до  уваги  як  обставини,  що
виключають вину відповідача за втрату майна позивача.

     Враховуючи наведене,   Судова   палата   з   цивільних  справ
Верховного Суду України  рішення  Ленінградського  районного  суду
м. Києва від 20 вересня 2000 р. та постанову президії цього ж суду
від 25 червня 2001  р.  скасувала  і  направила  справу  на  новий
розгляд у суд першої інстанції в іншому складі.

 "Рішення Верховного Суду України", 2003 р.