22-983/10 Про визнання нікчемною третейської угоди, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення третейського суду - 09.04.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.02.2010 року по справі за позовом об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів Комунальне підприємство "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" про визнання нікчемною третейську угоду, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення третейського суду, державної реєстрації нежитлового приміщення, витребування приміщення з чужого незаконного володіння, поновлення права власності та строку звернення до суду, -

Апеляційну скаргу об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.02.2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Черепановій В.І.,

У липні 2008 року об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а", засноване власниками квартир і приміщень будинку АДРЕСА_1, звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів Комунальне підприємство "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" про скасування рішень третейських судів, визнання недійсними третейських угод та договорів купівлі-продажу, державної реєстрації житлового приміщення і реєстраційних посвідчень, поновлення строку позовної давності, посилаючись на порушення права власності співвласників житлового будинку та просило скасувати рішення третейського суду від 20.03.2008 року про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, - дійсним; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 18.03.2008 року; визнати недійсними державну реєстрацію та реєстраційне посвідчення КП "ВООБТІ" від 21.03.2008 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на це нежитлове приміщення; визнати за об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" право власності на нежитлові приміщення колясочної та комори.

У подальшому позовні вимоги неодноразово уточнювались і доповнювались, при цьому позивач, не ставлячи питання про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення, просив поновити строк на оскарження рішень третейського суду, визнати недійсною третейську угоду від 18.03.2008 року, укладену між ОСОБА_5 і ОСОБА_4; скасувати рішення третейського суду від 14.02.2008 року за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 та про визнання за ОСОБА_4 права власності на дане приміщення; визнати недійсним договір купівлі-продажу даного нежитлового приміщення, укладеного 12.02.2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, діючої також від імені ОСОБА_3, і ОСОБА_4; визнати недійсною третейську угоду від 14.02.2008 року, укладену між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4; визнати недійсною державну реєстрацію нежитлового приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1, а також недійсним реєстраційне посвідчення КП "ВООБТІ" від 15.02.2008 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на це приміщення.

Справа слухалась судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи у суді першої інстанції позовні вимоги знову неодноразово уточнювалися і в заявах від 16.10., 27.10.2009 року представник позивача заявив про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 08.12.2009 року, за заявою представника відповідача, позовні вимоги щодо скасування рішення третейського суду від 20.03.2008 року, визнання недійсною третейську угоду від 18.03.2008 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 42к в будинку № 42а по вул. Литвиненка у

м. Вінниці від 18.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишені без розгляду.

У поданих 27.10. та 12.11.2009 року заявах про уточнення позовних вимог, позивач просив визнати нікчемною третейську угоду від 14.02.2008 року, укладену між ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про те, що при виконанні ними договору купівлі-продажу приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 виник цивільний спір, і з метою захисту майнових прав для вирішення конкретного спору вони створили третейський суд; визнати недійсним договір купівлі-продажу даного нежитлового приміщення, укладеного 12.02.2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, діючої також від імені ОСОБА_3, і ОСОБА_4; скасувати рішення третейського суду від 14.02.2008 року про визнання дійсним договору купівлі-продажу приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_4 права власності на це приміщення; скасувати державну реєстрацію нежитлового приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1, що складається з колясочної, комори загальною площею 16,6 м2; визнати недійсним реєстраційне посвідчення КП "ВООБТІ" від 15.02.2008 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на нежитлове приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1; поновити строк на оскарження зазначеного рішення третейського суду; витребувати нежитлове приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_5 та поновити право власності позивача на це приміщення; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на нежитлове приміщення

№ 42к в будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним реєстраційне посвідчення КП "ВООБТІ" від 21.03.2008 року про визнання за ОСОБА_5 права власності на нежитлове приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 80-ти квартирний кооперативний будинок № 42а по вул. Литвиненка будувався у 1990-1994 роках за власні кошти членів кооперативу із залученням пільгового кредиту, тому цей будинок є спільною власністю членів кооперативу, в тому числі допоміжні приміщення, зокрема приміщення колясочних кімнат, які не являються службовими приміщеннями.

08.09.2006 року створено об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" з приватною формою власності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 26.11.2007 року задоволено позов об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" та усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення з колясочної кімнати № 42к в будинку АДРЕСА_1 відповідачів ОСОБА_2 з усіма проживаючими там особами.

У зустрічному позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" про визнання права власності на спірне приміщення відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29.01.2008 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 26.11.2007 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким в задоволені позову об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" відмовлено.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Верховного Суду України від 02.04.2008 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 29.01.2008 року скасоване і залишено в силі рішення Ленінського районного суду від 26.11.2007 року.

В процесі виконання рішення апеляційного суду Вінницької області відповідачі ОСОБА_2 відчужили спірне приміщення ОСОБА_4, який у свою чергу продав це приміщення через рішення третейського суду ОСОБА_5

Позивач вважає, що рішенням третейського суду, договором купівлі-продажу порушені права власності співвласників житлового будинку на нежитлові приміщення, тому це право підлягає судовому захисту.

Представник відповідача ОСОБА_1 вважала вимоги позову необґрунтованими, а договори купівлі-продажу законними. При цьому вказувала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами, так як придбали приміщення у законного власника.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.02.2010 року в позові об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів Комунальне підприємство "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" про визнання нікчемною третейську угоду, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення третейського суду, державної реєстрації нежитлового приміщення, витребування приміщення з чужого незаконного володіння, поновлення права власності та строку звернення до суду відмовлено.

В апеляційній скарзі об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин по справі, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити повністю.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову позивачу, суд виходив з того, що на момент укладення третейської угоди між відповідачами, ОСОБА_2 були власниками спірного приміщення, тому мали право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону і крім цього, позивачем не доведено порушень відповідачами вимог, які мають бути дотримані при укладенні третейської угоди.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29.01.2008 року за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано право власності на приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1.

За змістом ч.1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

На виконання рішення суду, 12.02.2008 року ОСОБА_2 видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності на приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1, як це передбачено ст. 210 ЦК України.

12.02.2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі продажу приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 (а.с.6 справа третейського суду від 14.02.2008 року).

14.02.2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 укладена третейська угода (а.с.9 справа третейського суду від 14.02.2008 року) про те, що при виконанні ними договору-купівлі продажу приміщення

№ 42к в будинку АДРЕСА_1 виник цивільний спір та з метою захисту майнових прав і інтересів вони утворюють третейський суд.

Рішенням третейського суду від 14.02.2008 року визнано дійсним договір купівлі-продажу приміщення № 42к в будинку № 42а по вул. Литвиненка у

м. Вінниці, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та визнано за останнім право власності на це приміщення (а.с.27 справа третейського суду від 14.02.2008 року).

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 18.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третейської угоди від 18.03.2008 року між цими особами та рішення третейського суду від 20.03.2008 року визнано дійсним договір купівлі-продажу приміщення № 42к в будинку

АДРЕСА_1, а також визнано за останнім право власності на це приміщення (справа третейського суду утвореного для вирішення конкретного спору від 18.03.2008 року).

Як уже зазначалось вимоги позивача про скасування рішення третейського суду від 20.03.2008 року, визнання недійсною третейську угоду від 18.03.2008 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 42к в будинку № 42а по вул. Литвиненка у

м. Вінниці від 18.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 08.12.2009 року залишені без розгляду.

Як вбачається з інвентаризаційної справи № 2551 реєстровий № 103 на будинок АДРЕСА_1, реєстраційні документи які б свідчили про право власності на допоміжні приміщення у цьому будинку за об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а" відсутні.

У матеріалах інвентаризаційної справи є реєстраційні посвідчення, які посвідчують право власності на приміщення № 42к в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі рішення апеляційного суду Вінницької області від 29.01.2008 року та у подальшому за ОСОБА_4 на підставі рішення третейського суду м. Вінниці від 14.02.2008 року, а також за ОСОБА_5 на підставі рішення третейського суду від 20.03.2008 року.

За змістом ч.1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частина 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Оскільки на момент укладення третейської угоди ОСОБА_2 були власниками приміщення № 42к в будинку № 42а по вул. Литвиненка у

м. Вінниці, про що свідчить реєстраційне посвідчення, то суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що не було порушено публічного порядку укладення даної угоди, так як публічний порядок є порушений, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, а не юридичної особи, якою являється об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія-42а", тому підстав для визнання третейської угоди, укладеної між ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 14.02.2008 року нікчемною немає, як і немає підстав визнавати недійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення.

При цьому посилання позивача на те, що ОСОБА_2 незаконно заволоділи майном вірно не прийняті судом до уваги, оскільки на момент укладення третейської угоди існувало рішення апеляційного суду Вінницької області від 29.01.2008 року про визнання за відповідачами права власності на спірне приміщення, яке набрало законної сили.

Також суд вірно дійшов до висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачами вимог, які мають бути дотримані при укладенні третейської угоди, встановлених ст. 12 Закону України "Про третейські суди", в редакції, яка діяла на момент укладення третейської угоди.

Як вбачається із заявлених вимог позивачем обрано захист свого права на спірне житлове приміщення шляхом оскарження рішення третейського суду від 14.02.2008 року, тобто в порядку передбаченому Законом України "Про третейські суди" (1701-15) .

Статтею 6 Закону України "Про третейські суди", в редакції, яка діяла на момент укладення третейської угоди, визначено підвідомчість справ третейським судам, зокрема третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом (1701-15) , можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних правовідносин.

Відповідно до Закону України "Про третейські суди" (1701-15) третейський суд – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку встановленому цим Законом (1701-15) , для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.

За змістом ч.2 ст. 51 Закону України "Про третейські суди", в редакції, яка діяла на момент укладення третейської угоди, рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

У частині 3 зазначеної статті викладені підстави для оскарження та скасування рішення третейського суду.

Ураховуючи положення ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" (1701-15) , в редакції, яка діяла на момент укладення третейської угоди, та ст. 17 ЦПК України третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов’язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов’язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 51 Закону України "Про третейські суди", в редакції, яка діяла на момент укладення третейської угоди, щодо неможливості оскарження рішення третейського суду поширюється лише на сторін третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду.

Викладене свідчить, що позивач не був учасником третейської угоди, а відтак не може оскаржувати рішення третейського суду.

При цьому позивач у своїх вимог не навів належним чином обґрунтованих підстав для скасування рішення третейського суду від 14.02.2008 року, тому суд першої інстанції вірно вирішив спір в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення третейського суду та скасування державної реєстрації і визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 21.03.2008 року.

Також суд вірно відмовив у поновленні строків звернення до суду за захистом своїх інтересів, так як відповідно до ч.4 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Разом з тим позивач порушив питання про поновлення строків на оскарження рішень третейських судів лише 18.02.2009 року (т.1, а.с.120-121), хоча з позовом про захист своїх інтересів звернувся 07.07.2008 року.

За змістом ч.2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскільки ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, який придбав спірне приміщення в процесі виконання судового рішення, то суд першої інстанції вірно дав оцінку виниклим правовідносинам та відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 належним чином не був повідомлений про час і місце розгляду справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в запереченнях на апеляційну скаргу останній зазначає, що був повідомлений ОСОБА_1 про те, що 26.01.2010 року відбудеться судове засідання.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.