колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2009 року,-

У жовтні 2004 року ОСОБА_5 звернувся до суду позовом у порядку статей 1166, 1167 і 1172 Цивільного кодексу України до Прокуратури АР Крим і Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим, третьої особи –Управління Державного казначейства України в АР Крим про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю посадових осіб правоохоронних органів прокуратури і досудового слідства при виконанні службових обов’язків .

Позивач посилається на те, що 15 вересня 2002 року відносно нього був скоєний злочин і йому були завдані важки тілесні ушкодження, однак посадовими особами прокуратури і органу внутрішніх справ при здійсненні ними своїх повноважень внаслідок несумлінного відношення до службових обов’язків була допущена тяганина з порушенням та наступним розслідуванням кримінальної справи за даною подією, не приймалися рішення за неодноразовими зверненнями та скаргами ОСОБА_5 з приводу порушення строків розслідування кримінальної справи, незаконними постановами відмовлялося у порушенні кримінальної справи відносно винних осіб .

Вказуючи на зазначені обставини прийняття посадовими особами органів прокуратури та досудового слідства незаконних рішень, а також порушення порядку та строків розгляду звернень позивача і розслідування кримінальної справи, ОСОБА_5 у порядку захисту своїх конституційних прав потерпілої від злочину особи просив стягнути на його користь з прокуратури АР Крим і Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим у відшкодування матеріальної шкоди 1970,42 грн.,а також компенсувати завдану моральну шкоду, яку він оцінює у 100000 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 24 лютого 2005 року прийнято відмову ОСОБА_5 від позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди із закриттям провадження у справі в цій частині.

Ухвалою від 30 березня 2009 року судом притягнуто до участі у справі в якості співвідповідачів Головне управління державного казначейства України в АР Крим і Державне казначейство України.

рішенням Роздольненського районного суду АР Крим від 15 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права .

Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд неправильно керувався при вирішенні справи нормою статті 1167 Цивільного кодексу України, на яку позивач взагалі не посилався, а вимагав на відшкодуванні моральної шкоди на підставі статті 1172 цього кодексу, також ОСОБА_5 вказує на помилковість висновку суду про обмеженість відповідальності органів дізнання та досудового слідства за фактами їх незаконних рішень, дій або бездіяльності конкретними випадками, що суперечить чинному законодавству.

У запереченнях на апеляційну скаргу Головне управління Державного казначейства України в АР Крим просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на недоведеність позовних вимог та відсутність будь-яких стосунків даного відповідача з ОСОБА_5 і жодних порушень відносно нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України (1618-15) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався вимогами статей 1167 і 1676 Цивільного кодексу України і виходив з недоведеності факту заподіяння позивачеві моральної шкоди та обмеження нормами чинного законодавства випадків відповідальності правоохоронних органів за незаконні рішення, дії чи бездіяльність у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків.

Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду, які не відповідають вимогам закону і матеріалам справи .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовані нормами статей 1167 і 1172 Цивільного кодексу України та заявлені у порядку захисту цивільних прав позивача як потерпілого від злочину на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю посадових і службових осіб прокуратури АР Крим і Красноперекопського міськрайонного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим під час здійснення ними своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, кримінальна справа за фактом завдання ОСОБА_5 важких тілесних ушкоджень за статтею 128 Кримінального кодексу України була порушена прокуратурою АР Крим 02 січня 2003 року і направлена для проведення досудового слідства у слідчій відділ Красноперекопського міськрайонного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі - МРВ ГУ МВС) України в АР Крим, де розслідувалася протягом 2003 -2007 року .

Матеріали справи також свідчать, що кримінальну справу органом досудового слідства було двічі зупинено 04 квітня 2003 року і 06 листопада 2006 року на підставі статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, постановою Роздольненського районного суду АР Крим від 08 червня 2004 року було скасоване постанову органу досудового слідства про відмову у порушенні кримінальної справи за статями 121 частина 1 і 128 Кримінального кодексу України (2341-14) відносно ОСОБА_7, крім того, постановами цього суду від 08 червня 2004 року і 30 серпня 2006 року справу за обвинуваченням ОСОБА_8 по статті 128 КК України двічі було направлено для організації додаткового розслідування .

Постановою Роздольненського районного суду АР Крим від 23 липня 2007 року, яка набрала чинності, провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 за статтею 128 Кримінального кодексу України було закрито за спливом строку давності застосування кримінальної відповідальності, а рішенням цього суду, що набрало законної сили, з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_5 стягнуто матеріальну шкоду в сумі 2313,35 грн. і моральну шкоду 9 000 грн. у зв’язку із завданням позивачеві фізичних і моральних страждань від злочину ( а.с.193-197).

Крім того, за скаргами ОСОБА_5 дії працівників органів досудового слідства Красноперекопського МРВ ГУ МВС України в АР Крим під час розслідування кримінальної справи були предметом неодноразових перевірок прокуратурою АР Крим і Генеральною прокуратурою України, за їх результатами виявлено порушення закону і тяганину при розслідуванні справи та порушено дисциплінарне провадження відносно робітників міліції, зокрема, скасовані постанови органу досудового слідства про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7 від 04 серпня 2003 року, а також від 4 квітня 2003 року про зупинення досудового слідства.

Зазначені обставини тяганини та порушення вимог закону під час проведення досудового слідства відповідачами не заперечувалися і підтверджені матеріалами справи (а.с.26,31,33,35,39,42,63, 64, 67- 68, 177, 180, 187).

Таким чином, при апеляційному перегляді справи встановлено незадовільне проведення досудового слідства посадовими і службовими особами слідчого відділу Красноперекопського МРВ ГУ МВС України в АР Крим відносно порушення строків розслідування кримінальної справи і прийняття незаконних рішень щодо руху справи, а також неодноразові реагування прокуратури АР Крим на неналежне виконання цими особами професійних обов’язків за скаргами потерпілого ОСОБА_5, при цьому прокуратура діяла у межах своїх повноважень і правових підстав для задоволення вимог позивача до прокуратури АР Крим судова колегія не вбачає.

З огляду на наведене, предметом судового розгляду є рішення, дії та бездіяльність посадових і службових осіб слідчого відділу Красноперекопського МРВ ГУ МВС України в АР Крим, які пов’язані з їх процесуальною діяльністю і виконанням службових обов’язків під час проведення досудового слідства.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що зазначені особи за своїм посадовим становищем знаходилися у відносинах служби з Головним управлінням МВС України в АР Крим.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень .

Таким чином, безпосередньо нормою Конституції, яка є нормою прямої дії, передбачене право особи на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави, якщо така шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень.

Відтак, законом встановлений обов’язок держави в особі органу дізнання чи досудового слідства проводити заходи щодо встановлення особи, яка вчинила злочин, та притягнення її до кримінальної відповідальності, а також вживати заходів для захисту прав та інтересів потерпілої від злочину особи.

Однак правовідносини стосовно цивільного права потерпілого на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених вище посадових осіб правоохоронних органів при здійсненні ними своїх повноважень під час досудового слідства не врегульовані окремим, спеціальним, законом.

Таким чином, на думку судової колегії, діючим законодавством не визначено відшкодування за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди потерпілої від злочину особі при встановленні фактів грубого порушення законодавства посадовими особами правоохоронних органів при здійсненні ними своїх повноважень під час проведення досудового слідства.

Оскільки органи внутрішніх справ при здійсненні своїх повноважень виступають органами державної влади або представниками держави в галузі правоохоронної діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини є підставою для застосування до спірних правовідносин загальних положень цивільного законодавства про відшкодування шкоди відповідно до вимог статті 1172 ЦК України, якою встановлено відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх службових обов’язків.

За змістом статті 1167 Цивільного кодексу України підставою для відповідальності за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, є вина особи, яка її завдала.

З огляду на наведене судова колегія дійшла висновку, що ОСОБА_5 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів досудового слідства під час розслідування кримінальної справи .

Доводи ОСОБА_5 щодо порушення відповідачами встановлених положеннями Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) строків розгляду заяв та скарг позивача з питання організації та проведення досудового слідства не знайшли свого підтвердження і спростовуються даними матеріалів справи.

Однак при вирішенні справи суд першої інстанції не звернув увагу на наведені обставини та вимоги закону і дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., колегія суддів враховує обставини справи, тривалість порушення конституційного права позивача на захист його прав та інтересів як потерпілої від злочину особи шляхом належного розслідування кримінальної справи та притягнення до відповідальності винної у скоєнні злочину особи, глибину фізичних і душевних страждань, яких позивач зазнав унаслідок завдання йому важких тілесних ушкоджень і порушення його цивільних прав як потерпілого, а також вимоги розумності та справедливості, як того вимагає частини 3 статті 23 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення припустився порушення норм матеріального права, що відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення, рішення Роздольненського районного суду АР Крим від 15 жовтня 2009 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення – про часткове задоволення позову і стягнення на користь ОСОБА_5 з Головного управління МВС України в АР Крим у відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_5 з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим у відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

У решті позовних вимог – відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.