22-1217/2008 Про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - 11.12.2008 Прийняття

При секретарі - Грішко С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Державного казначейства України і Військової частини №3057, треті особи : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та представника Міністерства внутрішніх справ України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2008 року -

рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2008 року було частково задоволено зазначений позов і з Міністерства внутрішніх справ України за рахунок коштів Державного казначейства України, передбачених для проведення виплат Міністерству внутрішніх справ, стягнуто на користь кожного з позивачів на відшкодування моральної шкоди по 100000 грн., а в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи відносно розміру відшкодування моральної шкоди, позивачі просять апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі - стягнути з відповідача на їх користь на відшкодування моральної шкоди по 500000 грн. кожному.

Представник відповідача не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам в задоволенні позову.

Зокрема, вказує, що суд першої інстанції неправильно встановив правовідносини сторін і безпідставно поклав обов'язок по відшкодування моральної шкоди позивачам на Міністерство внутрішніх справ України. Крім того, вважає, що позивачами не доведено сам факт заподіяння їм моральної шкоди, а розмір її відшкодування, визначений судом, не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги позивачів і заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача, представника відповідача Віціну О.О. та представника

Державного казначейства України Марокко Г.С., які підтримали доводи апеляційної скарги представника відповідача і заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивачів, представника військової частини №3057 Волкова 1.М., який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи у межах апеляційного оскарження і доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з таких підстав :

Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що, 5 серпня 2002 року, син позивачів капітан ОСОБА_6 у складі патрульного взводу спеціального призначення військової частини №3057 був направлений у службове відрядження до військової частини №41 Пум. Донецьк на збори підрозділів спеціального призначення.

26 серпня 2002 року, на підставі розпорядження заступника начальника штабу управління Східного територіального командування ВВ МВС України №428 від 2 серпня 2002 року ОСОБА_3., під час виконання службового завдання по забезпеченню охорони громадського порядку та безпеки працівників державної виконавчої служби в ході примусового виконання судового рішення, на транспортному дворі ВАТ "Транспортник", розташованому в с Привільне Волноваського району Донецької області, сталося зіткнення групи військовослужбовців, у складі якої був і ОСОБА_6, з майором міліції ОСОБА_5 і в результаті застосування останнім вогнепальної зброї ОСОБА_7 було завдано поранення голови, внаслідок чого він загинув.

За висновком службового розслідування УМВС України в Донецькій області від 27 серпня 2002 року, табельна зброя майором міліції ОСОБА_5 при зазначених обставинах була застосована правомірно.

Виходячи з того, що моральна шкода позивачам, заподіяна смертю сина, сталася з вини ОСОБА_3. при здійсненні ним своїх повноважень внаслідок неналежного виконання службових обов'язків, але від кримінальної відповідальності він був звільнений за нереабілітуючих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову за рахунок відповідача.

Проте повністю з висновками суду першої інстанції колегія судців не може погодитися, оскільки, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції в частині правовідносин сторін і покладання обов'язку про відшкодування моральної шкоди на відповідача дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із вимог ст.ст. 440-1, 441 ЦК України (в редакції 1963 року), відповідно до яких моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Однак, доводи суду першої інстанції на обґрунтування свого рішення в цій частині колегія суддів вважає помилковими зважаючи на таке :

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , оскільки Конституція України (254к/96-ВР) , як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У зв'язку з тим, що зазначеною статтею Конституції (254к/96-ВР) , як актом прямої дії, передбачено право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень за рахунок держави, то колегія суддів вважає, що в цьому разі обов'язок по відшкодуванню цієї шкоди повинна нести держава, а не Міністерство внутрішніх справ України.

Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає безпідставним і зайвим посилання суду першої інстанції в обґрунтування свого рішення на ст.ст. 440-1, 441 ЦК України (в редакції 1963 року), тому ці посилання підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

Надходячи такого висновку, колегія суддів не може прийняти до уваги, як безпідставні, інші доводи апелянтів на обґрунтування апеляційних скарг, оскільки ці доводи об'єктивно нічим не підтверджені і спростовуються наданими по справі доказами, розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, тому в решті частини рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права підлягає залишенню без зміни.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів -

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 і представника Міністерства внутрішніх справ України Віціної Оксани Олександрівни задовольнити частково.

рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2008 року змінити.

Стягнути з держави Україна через Державне казначейство України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 100000 (сто тисяч) гривень і на користь ОСОБА_2 100000 (сто тисяч) гривень.

В решті частини рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців з цього моменту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.