Справа № 22-3436/08

Головуючий у 1-й інстанції: Крамаренко Н.І.

Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Онищенко Е.А.

Коваленко А.І.

Суддів: Денисенко Т.С.

При секретарі: Петровій О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду запорізької області від 14 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа ВАТ "Райфайзен банк Аваль" про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2. третя особа ВАТ "Райфайзен банк Аваль" про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку.

В позові зазначала, що з 20.12.2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. від шлюбу мають неповнолітню дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Під час перебування у шлюбі сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 вартістю 70000 грн. У зв'язку з розірванням шлюбу просила визнати вказаний житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності, з урахуванням інтересів неповнолітньої доньки, 2/3 частин вищезазначеного житлового будинку.

рішенням Бердянського міськрайонного суду запорізької області від 14 липня 2008 року позов задоволено частково. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 Запорізької області спільною сумісною власністю подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/10 частини житлового АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення.

Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

В ході судового розгляду встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.12.2003 року.

23 лютого 2007 року за договором купівлі продажу, укладеного між ОСОБА_4. та відповідачем ОСОБА_2., останній придбав житловий АДРЕСА_1. Продаж здійснений за 70000 грн., з яких 13894 грн. 50 коп. виплачено продавцю до підписання договору і решта 11110 доларів США виплачена в день підписання договору після отримання відповідачем кредиту у ЗОД АППБ "Аваль".

13.05.2008 року шлюб між сторонами розірвано.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, районний суд посилаючись на ст.ст. 60, 70 СК України, п.14 Постанови Пленуму верховного Суду України за № 7 від 04.10.1991 року (v0007700-91) "Про застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок", виходив з того, що частина будинку яка не сплачена Банку відповідачем в сумі 9790 грн. 27 коп., після розірвання шлюбу, не є спільною сумісною власністю подружжя.

Спільним майном подружжя, за висновками суду, є 3/10 частини будинку яку, подружжя сплатили за час перебування в шлюбі, а саме 13894 грн. 50 коп. - сплата продавцю до підписання договору та 6 654 грн. 24 коп. сплата за кредитним договором.

Проте погодитись з такими висновками районного суду колегія не може, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванню норм матеріального права.

При вирішенні даного спору, районний суд правильно посилався на ст.ст. 60, 70 СК України, відповідно до яких майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності і у разі розподілу, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Однак не встановивши домовленостей між сторонами або будь яких визначень, районний суд, не застосував положення цих правових норм, помилково пославшись на п.14 ППВС України за № 7, який спірні правовідносини за позовом ОСОБА_1 не регулює.

Даний пункт Пленуму регулює правовідносини у сфері правил кредитування приватного житлового будівництва або його капітального відремонтування.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу майно передається покупцю у власність.

Як встановлено в судовому засіданні один з подружжя Бардась набув права власності на спірний будинок під час шлюбних відносин, па підставі договору-купівлі продажу від 23.02.2007 року.

Згідно п.4.1 договору право власності на придбаний будинок виникає у покупця, після реєстрації правочину.

Право власності на підставі зазначеного правочину, зареєстровано 11.04.2007 року за ОСОБА_2.

Таким чином після укладення договору купівлі продажу набуття права власності вже здійснилось, яке и підлягає розподілу між подружжя.

Зобов'язання відповідача за кредитним договором перед банком, є правовідносинами, які регулюються окремо і стосуються обох подружжя, проти чого не заперечували Банк і сама позивачка.

Помилково посилаючись на кредитні правовідносини Банку і відповідача, районний суд також залишив поза уваги, що згідно п.2.1.5 договору іпотеки від 23.02.2007 року, укладеного між відповідачем і ВАТ "Райфайзен банк Аваль" предмет іпотеки, тобто спірний будинок, сторонами визначений, як такий що знаходиться у спірній власності подружжя, та переданий в іпотеку за нотаріально посвідченою згодою дружини.

З огляду наведеного, судова колегія приходить до висновку, що спірний будинок придбаний відповідачем під час шлюбу з позивачкою, на підставі ст.ст. 60, 70 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, частки якого визнається судом рівними.

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на 2/3 частини спірного будинку, тобто збільшення частики майна дружини у відповідності з ч.3 ст. 70 СК України, оскільки позивачка у відповідності зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України як сторона, яка приймала участь у справі не довела суду ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме не довела, що аліментні зобов'язання відповідача впливають на фізичний, духовний розвиток їх неповнолітньої дитини, доньки ОСОБА_3.

Судова колегія приходить до висновку, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України рішення районного суду скасовує та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2008 року по цій справі скасувати, та ухвалити нове рішення наступного змісту :

Позов ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності задовольнити частково.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1А частину житлового будинку АДРЕСА_1.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 466 грн. 67 коп., та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., а всього 496 грн. 67 коп.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.