копія

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі :головуючої - судді Карпусь С.А.,

суддів : Баса О.Г., Кізюн О.Ю.

при секретарі Гартрамф Г.В.

з участю : представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4,

відповідачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_3,

представника 3-ї особи ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-1100 за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1, третя особа служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

В листопаді 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири. В обґрунтування своїх вимог вказував, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою з 1996 року, мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час спільного проживання за спільні кошти разом 14.07.1997 року придбали квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу оформили на ОСОБА_1, яка не визнає його співвласником цього майна. Тому позивач просив визнати квартиру спільною сумісною власністю і поділити її, виділивши по Ѕ частині йому і відповідачці.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на Ѕ цієї квартири та визнати за відповідачкою право власності на Ѕ квартири.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 28 січня 2008 року залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача службу у справах дітей Хмельницької міської ради.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Іншу Ѕ частину вказаної квартири залишено у власності ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 158 грн. 56

__________________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції -Бондар В.В. Справа № 22ц- 1100

Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 5

коп. судового збору, 30 грн. витрат на ІТЗ, а всього 188 грн. 56 коп. Зобов'язано ДПІ в м. Хмельницькому повернути ОСОБА_2 72 коп. зайво сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вона посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам, неповноту судового розгляду. Позивач не надав суду достатніх та достовірних доказів щодо проживання однією сім'єю та придбання квартири за спільні кошти. Посилання суду на показання свідків є безпідставними, оскільки таким невідомі обставини щодо придбання квартири. Судом не взято до уваги її пояснення про те, що коштів від позивача вона не отримувала і не вкладала їх у придбання квартири, а купила квартиру за власні кошти, які надав їй батько, і тому суд при вирішення даного спору повинен був керуватися положеннями ст. 57 СК України.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду -скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення з наступних мотивів.

У відповідності з п.3, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Визнаючи за позивачем право власності на Ѕ квартири, суд виходив з того, що під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно придбали квартиру, а тому ця квартира у відповідності з положеннями СК України (2947-14) є їх спільною сумісною власністю і позивач має рівне з відповідачкою право на неї.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належної оцінки зібраних по справі доказів та урахування вимог закону, що регулюють спірні правовідносини.

У відповідності з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.1 постанови № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з середини 1996 року по 2007 рік ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах, 29 січня 1997 року у них народилася дочка, батьком якої є позивач. 14 липня 1997 року ОСОБА_1 купила у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1за власні кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міськрайонного нотаріального округу 14 липня 1997 року реєстровий № 2725.

Згідно п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка заперечувала участь позивача своєю працею та коштами у придбанні зазначеної квартири.

Позивач ОСОБА_2 не довів свого позову, що є обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

При таких обставин, колегія суддів вважає, що для визнання зазначеної квартири спільною сумісною власністю сторін, визнання позивача власником Ѕ квартири та застосування до даних правовідносин норм СК України (2947-14) правових підстав немає, і враховуючи, що позивач не надав переконливих доказів, які б підтверджували його трудову участь в набутті квартири, а сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах на момент придбання майна не є підставою для визнання за позивачем права спільної сумісної власності на нього, у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.