Головуючий у 1 інстанції - Віннічук І.Г.

Категорія - 21 Доповідач - Осіпук В.В.Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого Расевича С.І.

суддів Данилюк В.А., Осіпука В.В.

при секретарі Тарасюк Ю.А.

з участю представників позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання недійсним договору дарування квартири, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 на рішення Володимир-Волинського міського суду від 25 березня 2008 року,

У вересні 2007 року, діючи на підставі довіреності, ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеним позовом в інтересах довірителя ОСОБА_1 Покликався на ті обставини, що 28 травня 2003 року державним нотаріусом Володимир-Волинської держнотконтори було посвідчено договір дарування АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1 Дарувателем за цим договором є сестра позивачки ОСОБА_2, а обдарованим її племінник ОСОБА_3

Оскільки іншого житла у ОСОБА_1 немає і наміру дарувати квартиру у неї не було, то її повірена ОСОБА_2, вчиняючи зазначену угоду в інтересах свого сина ОСОБА_3, діяла всупереч її волі.

Крім того, зазначав, що відповідачі, ще до ухвалення оспорюваного договору узаконили переобладнання вказаної квартири у нежиле приміщення, хоча позивач і надалі залишалась зареєстрованою в Україні за даною адресою.

Вважаючи дії відповідачів незаконними і такими, що порушують майнові права його довірительки ОСОБА_1, просив суд визнати недійсним договір дарування даної квартири.

25 березня 2008 року рішенням Володимир-Волинського міського суду у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу де просить рішення скасувати як незаконне, прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2, вважаючи апеляційну скаргу безпідставною, просять її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові суд першої інстанції виходив з того, що позивач без поважних причин пропустила річний строк звернення до суду за захистом порушеного права, передбачений ст. 728 ЦК України в редакції 2004 року. Отже, врахувавши дану обставину та керуючись ст.267 ч.4 цього Кодексу суд ухвалив рішення про відмову в позові за пропуском строку позовної давності.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до пунктів 4 та 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) в редакції 2004 року, Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Як слідує з матеріалів справи, оспорюваний правочин було укладено до 1 січня 2004 року, тому для вирішення даного спору щодо його недійсності слід застосовувати законодавство, що діяло раніше, тобто норми Цивільного Кодексу (435-15) в редакції 1963 року.

Крім того, застосувавши норми ст. 728 ЦК України в редакції 2004 року, суд не звернув увагу на те, що в даній статті кодексу йде мова про позовну давність, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування, а не про визнання його недійсним як просив позивач.

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Встановлено, що 3 березня 2003 року позивач ОСОБА_1видала нотаріально посвідчене доручення відповідачу ОСОБА_2, яку уповноважила користуватися і розпоряджатися належною їй квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, укладати всі дозволені законом угоди по управлінню і розпорядженню цією квартирою - продати, обмінювати, здати в найм або оренду, переобладнати її в нежитлове приміщення, в тому числі магазин, проводити ремонт, розрахунки по укладених угодах (а.с.10, 61).

Крім того, встановлено, що ОСОБА_2 діючи в силу повноваження, яке грунтується на вказаному дорученні, від імені ОСОБА_1 подарувала відповідачу ОСОБА_3 належну позивачу АДРЕСА_1. Договір дарування було укладено 28 травня 2003 року і посвідчено державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області (а.с.9).

З постанови Вол.-Волинського МВ УМВС України у Волинській області від 19 січня 2008 року, показів свідка ОСОБА_6, державного нотаріуса слідує, що відповідач ОСОБА_2, укладаючи договір дарування квартири ОСОБА_1, діяла в межах чинного на той час цивільного законодавства, ст.ст. 62, 65, 243, 244 ЦК України в редакції 1963 року (а.с.78-79, 92).

Згідно ст.48 цього Кодексу, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки при перевірці обгрунтованості вимог позивача щодо недійсності оспорюваної угоди, договору дарування, не встановлено жодних обставин його невідповідності вимогам закону, а саме укладення договору неуповноваженою особою, то колегія суддів вважає, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Враховуючи те, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, то ухвалене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, ст.ст. 41, 62, 243 ЦК України в редакції 1963 року, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 задоволити частково, рішення Володимир-Волинського міського суду від 25 березня 2008 року в даній справі скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.