22ц-780/2008 Про поновлення на роботі, стягнення недоплаченої заробітної плати, доплати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату та моральної шкоди - 16.05.2008 Прийняття

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до комунального підприємства "Ліки України" про поновлення на роботі, стягнення недоплаченої заробітної плати, доплати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату та моральної шкоди, -

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1просить скасувати вказане рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову або справу направити на новий судовий розгляд з таких підстав.

В липні 2007 року позивач ОСОБА_1звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди, мотивуючи тим, що він з 12 квітня 1994 року працював у комунальному підприємстві "Ліки України" і на підставі особистої заяви за п. 1 ст. 36 КзПП України, в зв"язку з невиконанням власником своїх обов"язків, чим були порушені його права та ст. 141 КзПП України, з 3 травня 2007 року звільнений з посади.

В порушення вимог ст.ст. 47, 49, 116 КзПП України в день звільнення йому не була видана трудова та санітарна книжки, не проведено повний розрахунок, не виплачена компенсація за невикористані 3 дні відпустки.

За період його роботи у відповідача підприємство не нараховувало йому доплату в розмірі 10% до посадового окладу за роботу з дезінфекційними засобами, внаслідок чого йому була недоплачена заробітна плата та заподіяна матеріальна шкода.

Також йому не виплачена матеріальна допомога / допомога на ліки/, передбачена колективним договором, якщо працівник перебував на лікарняному і придбавав ліки в аптечних закладах даного підприємства.

На підставі ст. 117 КзПП України за весь час затримки розрахунку ОСОБА_1просить стягнути з відповідача середній заробіток.

Порушенням його трудових прав відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, неможливості вести повноцінний спосіб життя, погіршенні стану здоров"я через неналежне харчування із-за відсутності коштів.

Тому просив стягнути з відповідача доплату до заробітної плати в розмірі 10% за роботу з дезінфекційними засобами, компенсацію за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні, за несвоєчасну виплату заробітної плати, моральну шкоду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, зобов"язати відповідача повернути його особисті документи.

Заявою від 24 вересня 2007 року ОСОБА_1уточнив позовні вимоги таким чином: в зв"язку з тим, що заява про звільнення була написана під емоційним тиском з боку керівництва, вважати цю заяву недійсною і поновити його на посаді молодшої медичної сестри, стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 3 травня 2007 року в сумі 544 грн. 80 коп. за кожен місяць прогулу, стягнути недоплачену заробітну плату в сумі 11224 грн. 55 коп., доплату за роботу з деззасобами в сумі 2805 грн. 77 коп., компенсацію за затримку виплати заробітної плати в сумі 210 грн. 40 коп., моральну шкоду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

В разі відмови в поновленні на роботі позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільнення відповідно до ст. 117 КзПП України в розмірі 544 грн. 80 коп. за 5 місяців та зобов"язати відповідача повернути йому особисті документи: профквиток, реабілітаційну карту, лікарняний лист № 802649, копії паспорту, пенсійного посвідчення, висновку МСЕК.

Уточнені позовні вимоги обґрунтовані розрахунками, зробленими позивачем за період роботи з січня 1999 року по 3 травня 2007 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2008 року в позові відмовлено. Рішення суду обґрунтоване наступним.

Позивач працював на посаді молодшої медичної сестри аптечного складу КП "Ліки України". 28 квітня 2007 року ним була подана заява про звільнення за згодою сторін, оскільки керівництво відмовляється перевести його на іншу роботу, не пов"язану з роботою з дезінфекційними засобами, відповідно до висновку МСЕК.

Наказом генерального директора КП "Ліки України" від 28 квітня 2007 року він звільнений з 3 травня 2007 року з цієї посади за згодою сторін. Висновку МСЕК, яким встановлено протипоказання проти роботи з деззасобами, нема, листом МСЕК від 7 березня 2007 року встановлено протипоказання ОСОБА_1 відносно роботи на висоті, біля рухомих механізмів, важкої фізичної праці та праці з психоемоційним навантаженням. Тому доводи позивача відносно написання заяви під тиском та в зв"язку з порушенням його права на переведення на іншу роботу відповідно до висновку МСЕК доказами не підтверджені.

При звільненні позивача він в останній робочий день не був на роботі, що підтверджено актом від 3 травня 2007 року та показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Розрахунок з ним проведений через установу банку, за отриманням трудової книжки позивач не з"явився. 17 травня 2007 року йому був направлений лист про отримання трудової книжки, від отримання листа у відділенні зв"язку він відмовився, повторно отримав лист 21 червня 2007 року. Вказані обставини свідчать про відсутність вини відповідача в затримці розрахунку позивача при звільненні. Тому його вимоги про стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку необґрунтовані.

Доводи щодо недоплати позивачу 10% надбавки за роботу з деззасобами спростовані наданими КП "Ліки України" розрахунками нарахованої та виплаченої заробітної плати за 2000-2007 роки. Посилання позивача на невиконання відповідачем спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров"я України № 308/519 (z1209-05) від 5 жовтня 2005 року та наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 77 (z0593-96) від 2 жовтня 1996 року є безпідставним, оскільки стосується заробітної плати в закладах охорони здоров"я бюджетної сфери, до якої не відноситься КП "Ліки України".

Необґрунтованими також є доводи позивача щодо нарахування йому заробітної плати як кваліфікованому працівникові, оскільки кваліфікаційний розряд за займаною посадою йому не встановлювався.

Нарахування йому допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 12 лютого по 16 лютого 2007 року є безпідставним, оскільки в цей період він був на роботі, отримав заробітну плату, про наявність лікарняного не повідомив. Рішення комісії по соціальному страхуванню про відмову виплатити таку допомогу є законним.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення вартості придбаних ліків нічим не обгрунтовані.

Перевіркою за заявою позивача інспектором праці територіальної державної інспекції праці в Чернігівській області дотримання законодавства про працю відповідачем порушень не встановлено, тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 і відмовив в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1вказане рішення вважає незаконним в зв"язку з порушенням ст.ст. 24, 43, 55 Конституції України, ЦПК України (1618-15) , КзПП України (322-08) , Законів України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , "Про відпустки" (504/96-ВР) , "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", "Про колективні договори та угоди", "Про судочинство в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Зокрема, відповідно до ст. 11 Закону України "Про оплату праці" мінімальні розміри ставок /окладів/ заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті, визначаються генеральною угодою. Представник відповідача намагався ввести в оману суд, плутаючись в поясненнях щодо розповсюдження на підприємство дії генеральної та галузевої угод, то заперечуючи, то підтверджуючи їх дію, з посиланням на колективний договір. В зв"язку з цим вимоги щодо стягнення недоплаченої заробітної плати обґрунтовані тим, що мінімальна заробітна плата, яку він отримував, менша, ніж встановлений законом оклад молодшої медичної сестри. В порушення вимог ст.5 та 21 названого закону відповідач прирівняв його в цьому відношенні до прибиральника службових приміщень. З такою позицією погодився суд і не звернув уваги не те, що санітарки та молодші медичні сестри, які працюють в КП "Ліки України", мають 3-10 розряди, позивач є кваліфікованим працівником, тому його заробітна плата не повинна бути мінімальною, як некваліфікованого працівника.

Відповідач в порушення ст. 29 КзПП України не роз"яснив до початку роботи його права та обов"язки, умови праці, наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Виходячи з цього порушення, позивачу недоплачувалася не тільки 10% надбавка до посадового окладу за роботу з деззасобами, а й 12% надбавка за шкідливі умови праці, не надані були йому засоби захисту. Вимоги отримати таку надбавку і такі засоби захисту не були виконані адміністрацією і стали підставою для його звільнення. В порушення ст. 31 КзПП України відповідач не мав права вимагати від нього виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Суд не звернув уваги, що такі незаконні вимоги чітко зазначено в функціонально-посадовій інструкції молодшої медичної сестри / л.с. 15/.

В порушення вимог ст. 6, 7, 21 Закону України "Про відпустки", ст.ст. 74- 75, 76, 79 КзПП України він був незаконно відкликаний відповідачем на 5 днів раніше з відпусткиё йому було запропоновано або вийти на роботу або звільнитися, він змушений був приступити до роботи і як доказ незаконного відкликання його з відпустки є те, що після звільнення йому було рахунком № 2230 доплачено за невикористані дні відпустки за квітень та липень 2007 року. Відповідачем не надано було йому право звільнитися після використання відпустки, як це передбачено ст. 83КзПП України та ст. 3 Закону України "Про відпустки".

Судом не дана оцінка порушення відповідачем вимог ст. 47 КзПП України щодо видачі в день звільнення трудової книжки. Вона ним була отримана 6 липня 2007 року після його наполегливих вимог, без зміни запису в трудовій книжці на його вимогу, без повернення інших особистих документів.

На думку позивача, факту порушення відповідачем вимог закону щодо розрахунку при звільненні суд дав невірну оцінку і незаконно відмовив в стягненні за час затримки розрахунку середньої заробітної плати за весь час затримки.

Під час розгляду справи судом порушувалися вимоги ст. 24 Конституції України щодо рівності всіх перед законом, справедливого та неупередженого розгляду справи. Суд надавав переваги відповідачу, долучаючи до справи фальшиві докази / л.с.11-50,78-80, 106-178, 184-218/, відгуки та додатки до них, які не мають відношення до справи, допитував як свідків зацікавлених осіб, дозволяв свідкам принижувати його честь і гідність, вести себе неповажно. В той же час обмежував права позивача, знищив фіксацію судового засідання, затягував розгляд справи, відхиляв його заяви про забезпечення доказів, позбавив права на правову допомогу, безпідставно відхиляв клопотання та відводи головуючому у справі судді Кулінічу Ю. П., що, на думку апелянта, свідчить про ознаки злочинів за ст.ст. 364, 366, 367, 375 КК України в діях судді Кулініча Ю.П.

Судом були порушені вимоги ст.ст. 1, 8, 157 ЦПК України, ст. 2 Закону України "Про судоустрій", які гарантують право на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи протягом розумного строку. Це завдання суддя Кулініч не виконав і справа перебувала в провадженні понад 3 місяці.

Судом були порушені вимоги ст. 7 Закону України "Про судоустрій" щодо дотримання засад рівності всіх учасників процесу перед судом та законом, про це свідчать листи справи 316-319. Зокрема, без посилання на закон, на власний розсуд суддею було стягнуто з нього 30 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню розгляду справи. Суд не звернув уваги не те, що він є соціально незахищеною особою і відповідно до ст. 82 ЦПК України може бути звільнений від сплати судових витрат.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України. Так, в порушення вимог ст. 10 ЦПК України не була забезпечена змагальність сторін, судом надавалися переваги відповідачу, залучалися копії документів, не звірені з оригіналами, чим порушено вимоги ст. 64 ЦПК України, судом проігноровані його вимоги щодо забезпечення доказів.

В порушення вимог ст. 136 ЦПК України судом були допитані свідки, відносно яких не було заяви про виклик. Вказані свідки відповідача є зацікавленими особами, тому що займають керівні посади на підприємстві, залежать від керівника, вони були учасниками підробки акта та протоколу, а також учасниками тиску на нього стосовно звільнення. Допитані та не допитані судом свідки спілкувалися між собою, не були видалені до окремої кімнати.

В порушення вимог ст. 209 ЦПК України рішення суду першої інстанції не підписано секретарем судового засідання. Ухвалене судом рішення не відповідає ст. 210 ЦПК України, тому що не зазначено суддею мотиви та закон, яким керувався суд при ухваленні рішення та постановленні ухвал.

В порушення вимог ст. 218 ЦПК України судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення, а повний текст рішення не був виготовлений в 5-денний строк, рішення було проголошено суддею Кулінічем Ю.П. таємно, текст рішення став відомим задовго до його проголошення в січні 2008 року. Тому позивач просить його скасувати внаслідок порушення названих вище законів і ухвалит и нове рішення про задоволення позовних вимог або постановити ухвалу про направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1працював на посаді молодшої медичної сестри аптечного складу КП "Ліки України" відповідно до наказу № 27 від 12 квітня 1994 року, ознайомлений з функціонально-трудовими обов"язками /л.с.20-21/. Протипоказань до цієї роботи він не має/ л.с. 50/.

28 квітня 2007 року ним подана заява про звільнення за згодою сторін / л.с.11/. Наказом № 53 від 28 квітня 2007 року він звільнений за вказаною підставою з 3 травня 2007 року / л.с. 36/. Доказів про тиск з боку адміністрації щодо написання цієї заяви, щодо упередженого відношення до нього, що обумовило його звільнення, судом першої інстанції не встановлено.

Так, посилання позивача на порушення відповідачем його трудових прав, як підстава для звільнення, спростоване актом перевірки від 21 травня 2007року державним інспектором ТДІП в Чернігівській області / л.с. 11, 22-25/. Перевіркою не встановлено порушення трудових прав ОСОБА_1, встановлено, що з ним проведено повний розрахунок при звільненні, що йому проводилася доплата в розмірі 20 грн. за роботу з деззасобами, забезпечена мінімальна заробітна плата у відповідності зі ст. 95 КзПП України, з 2004 року ця доплата встановлена понад встановлений посадовий оклад.

В період з 12 лютого по 16 лютого 2007 року ОСОБА_1був на роботі, робочі дні йому оплачені, тому комісія по соціальному страхуванню обґрунтовано відмовила йому в виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності за цей період, оскільки він не надав за цей період лікарняного листа.

Таким чином, доводи позивача про ігнорування відповідачем його вимог щодо переведення на іншу посаду відповідно до висновку МСЕК, недоплати за роботу з деззасобами, недоплати за дні невикористаної відпустки, невиплати матеріальної допомоги на придбання ліків відповідно до умов колективного договоруё непроведення повного розрахунку при звільненні спростовані висновком та листами Чернігівської міської МСЕК про те, що праця молодшої медичної сестри йому не протипоказана / л.с.50, 178/, актом від 21 травня 2007 року / л.с. 22-25/, журналами проведення інструктажів / л.с. 12-17/, наказом № 18 від 21 лютого 2007 року про надання відпустки / л.с. 56/, довідкою від 19 липня 2007 року про виплату компенсації за невикористану відпустку / л.с. 38/, довідкою про виплату протягом 2001-2007 років ОСОБА_1 премії, допомоги на оздоровлення, на лікування / л.с. 175/.

Доводи щодо затримки розрахунку при звільненні, невидачі трудової книжки та інших документів спростовані актом від 3 травня 2007 року про відсутність позивача на роботі в цей день без повідомлення адміністрації підприємства / л.с. 26/, листом адміністрації про необхідність з"явитися за отриманням трудової книжки / л.с. 27- 29, 31/, розпискою про її отримання позивачем 6 липня 2007 року / л.с. 32/.

За таких обставин висновок суду про відсутність вини відповідача в затримці видачі трудової книжки відповідає встановленим обставинам справи, тому обґрунтовано відмовлено в стягненні середньої заробітної плати за весь час затримки.

Висновок суду про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди відповідає цим обставинам.

Викладене свідчить, що доводи апеляційної скарги, які стосуються суті позовних вимог, не спростовують висновки суду першої інстанції про їх безпідставність.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про забезпечення доказів по справі, про допит свідків, про вирішення клопотань та заявлених відводів судді Кулінічу Ю.П., про порушення закону при ухваленні рішення, про упередженість та необ"єктивність суду не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді справи.