Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Л.М.

Категорія 20 Доповідач - Поліщук М.А.

13 травня 2008 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Антоненко В.І.

суддів - Поліщука М.А., Касьяненко Л.І.

при секретарі - Бобко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представників ОСОБА_1на рішення Києво-Святошинського районного суду від 04 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання недійсним довіреності та договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

У вересні 2007 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними довіреність, видану нею 18.09.2004 року ОСОБА_2 на продаж та обмін земельної ділянки, а також укладений 11.12.2004 року від її імені між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 2,0178 га, та витребувати вказану земельну ділянку від ОСОБА_3

Посилалась на те, що їй на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) належала земельна ділянка розміром 3,07 умовних кадастрових гектарів із земель, переданих у колективну власність КСП Агрофірма "Рубежівська", що складалися із трьох видів сільськогосподарських угідь: ріллі, пойми та багаторічних насаджень. Відповідач ОСОБА_2, користуючись свої авторитетом голови КСП та необізнаністю громадян переконав власників земельних часток (паїв), у тому числі і її, продати земельні ділянки, видавши йому або названим ним особам довіреності на відчуження земельних ділянок. 18.09.2004 року вона видала відповідачу ОСОБА_2 довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу, на приватизацію земельної ділянки розміром 3,07 умовних кадастрових гектарів та виділення її в натурі, отримання державного акта та продаж чи обмін цієї ділянки за ціною і на умовах, визначених на його власний розсуд.

13.04.2005 року вона скасувала довіреність, повідомивши про це відповідача письмовим листом через нотаріуса.

Згодом дізналася, що ОСОБА_2 13.10.2004 року отримав на її ім' я Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 1,9711 га, у якому цільове призначення земельної ділянки зазначено - для ведення особистого селянського господарства, а 11.12.2004 року продав вказану земельну ділянку від її імені відповідачу ОСОБА_3

Оскільки вона не уповноважувала відповідача ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки, а також те, що на день видачі довіреності та укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки діяв встановлений п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) мораторій на продаж та інші способи відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, позивачка вважала, що зміст довіреності суперечить вимогам закону - ст. 1003 ЦК України, а тому просила визнати довіреність в частині надання відповідачу права на відчуження земельної ділянки недійсною з підстав, передбачених ч.1 ст. 215 ЦК України та ч.1 ст. 203 ЦК України.

Крім того, договір доручення між сторонами та видана на його підставі довіреність порушують публічний порядок, а тому є нікчемними відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивач вважала, що відповідач не отримав повноважень на відчуження належної їй земельної ділянки, діяв з перевищенням наданих йому повноважень, а тому і договір купівлі-продажу земельної ділянки між відповідачами є недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 04.02.2008 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представники позивачки, з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції, а справу передати на новий розгляд.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 діяв у межах наданих йому повноважень. На підставі довіреності, виданої ОСОБА_1, вчиняв необхідні дії в органах державної влади для отримання державного акта на право власності на земельну ділянку на її ім'я, а також дії щодо продажу (обміну) зазначеної земельної ділянки.

11.12.2004 року ОСОБА_2, діючи відповідно до наданих повноважень та цілей, зазначених у довіреності, продав належну позивачці земельну ділянку від її імені відповідачу ОСОБА_3

Договір купівлі-продажу відповідає вимогам закону та належним чином посвідчений державним нотаріусом.

Колегія суддів вважає даний висновок суду обґрунтованим.

У відповідності до ст. 239 ЦК України, укладений ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, що належала ОСОБА_1, припинив право власності позивачки на дану земельну ділянку. Право власності набула ОСОБА_3

Висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсними довіреності, якою позивачка уповноважила відповідача на відчуження земельної ділянки, договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та на відсутність підстав для витребування земельної ділянки від власника ОСОБА_3, колегія суддів вважає правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що довіреність та договір купівлі-продажу земельної ділянки вчинено з порушенням п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) у зв'язку з тим, що діяв мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, зокрема, земельних часток (паїв), колегія вважає необґрунтованими.

Пунктом 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) встановлено заборону до 1 січня 2005 року на відчуження земельних ділянок, наданих для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також земельних часток (паїв).

Законом України від "Про внесення зміни до Земельного кодексу України (2768-14) " від 9 лютого 2006 року № 3415-ІV доповнено п. 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) абзацом такого змісту: угоди (в тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частині відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Даний Закон набрав чинності з часу його опублікування, тобто з 2 березня 2006 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1, заборони на продаж земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства не було.

Посилання апелянта на те, що вона не уповноважувала відповідача на зміну цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а тому він перевищив свої повноваження спростовується змістом довіреності (а.с.16).

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона скасувала довіреність, а тому договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним, колегія вважає безпідставними, оскільки довіреність на ім'я ОСОБА_2 позивачка скасувала через п'ять місяців після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що сторони та їх представники про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином (а.с.116-119).

Проведення судових дебатів у відсутності позивачки та її представників, які не з'явилися у судове засідання 04.02.2008 року, будучи належним чином повідомленими про день і час судового розгляду, не є порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом п.2 ч.1 ст. 169 ЦПК України з посиланням на клопотання представників позивачки про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням у службовому відрядженні не можуть бути враховані, оскільки як вбачається із копій посвідчень про відрядження на ім'я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у них відсутні відмітки про дату прибуття і вибуття із місця відрядження - м.Одеса.(а.с.138-139). Суд не визнав поважними причини неявки представників позивача в судове засідання.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святош инського районного суду Київської області від 4 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України.