Головуючий у 1 інстанції Циганаш І.А. Категорія 19, 21, 37 Доповідач Кривохижа В. І.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Черниш Т.В.

Чорнобривець О.С.

при секретарі Салабай М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 січня 2008 року, -

У червні 2007 року ОСОБА_1звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, визнання права власності на частину житлового будинку.

Зазначав, що він постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, починаючи з моменту його народження, а саме з 1954 року, спочатку зі своїми батьками: ОСОБА_5та ОСОБА_6, братом ОСОБА_7та сестрою ОСОБА_8. Після його одруження в 1977 році з ним стала також проживати його дружина ОСОБА_9та син ОСОБА_10після його народження в 1986 році. Його сестра після укладення шлюбу була виписана з будинку та переїхала до іншого міста, в будинку залишились проживати його батьки, він з сім'єю, а також його брат. Після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, до спадкового майна ввійшла 1/4 частина житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги являлися дружина померлого та діти. Тому він, як спадкоємець першої черги, що прийняв спадщину, має рівну частку в спадковому майні з іншими спадкоємцями і яка становить 1/16 частину житлового будинку. За договором дарування від 23.01.2007 року ОСОБА_2. подарувала житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_3., чим порушені його майнові права, оскільки він фактично прийняв спадщину, вступив в управління та володіння частиною спадкового майна, здійснював догляд за будинком, займався благоустроєм, здійснював оплату за комунальні послуги. Тому і просив визнати за ним право власності на 1/16 частину спірного будинку у порядку спадкування за законом, визнавши недійсним вищезазначений договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, а уточнивши вимоги в судовому засіданні, просив визнати частково недійсним і свідоцтво про право на спадщину від 13.12.1999 року, видане ОСОБА_2.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 січня 2008 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів недійсності свідоцтва про право на спадщину та договорів дарування, пропустивши строк позовної давності для звернення до суду щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду через порушення норм матеріального права з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Зазначає, зокрема, що ним фактично прийнята спадщина після смерті батька відповідно до ст. 549 ЦК України 1963 року, що підтвердили свідки. Про порушення свого права йому стало відомо на початку 2007 року.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, який підтримував доводи скарги, відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_3., які заперечували проти її доводів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не грунтується на законі, не спростовує висновків суду, тому не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2. на праві приватної власності належали 3/4 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.54).

Згідно спадкової справи після смерті ОСОБА_5., померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2. та їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.12.1999 року на спадкове майно, яке складається з 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться вАДРЕСА_1

Згідно державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2. на підставі рішення сесії Кіровоградської міської ради від 12.09.2000 року №645 передається у приватну власність земельна ділянка площею 1003,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.10).

Відповідно до договорів дарування від 23.01.2007 року, посвідчених державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2. подарувала ОСОБА_3. у власність житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1та земельну ділянку 1003,4 кв.м. ( а.с.54-57).

Судом також встановлено, що позивач з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5. в нотаріальну контору не звертався, знав про те, що мати ОСОБА_2. отримала свідоцтво про право на спадщину за законом в 1999 році, про що не заперечував, будучи зареєстрований в спірному будинку на момент смерті спадкодавця та користуючись окремою його частиною.

Відповідно до ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам і відповідно до ст. ст. 48, 57, 60, 71, 525, 549 ЦК України (в редакції 1963 року), 215, 717, 719 ЦК України (435-15) дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем не надано доказів недійсності свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.12.1999 року та пропущений строк позовної давності для звернення до суду щодо визнання його частково недійсним та визнання за ним права власності на 1/16 частину спірного житлового будинку у порядку спадкування за законом, при цьому також не надано доказів недійсності договорів дарування спірного житлового будинку та земельної ділянки від 23.01.2007 року. Його висновки сумніву не викликають.

Тому безпідставні доводи скарги, які були предметом розгляду в судовому засіданні і їм дана належна оцінка, вони не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. До того ж позивачем в судовому засіданні підтверджено, що йому з 1999 року відомо про отримання матір'ю ОСОБА_2. свідоцтва про право на спадщину за законом, проти чого він не заперечував, з заявою про прийняття спадщини звертатись до нотаріальної контори не бажав. Його вимоги стосуються лише повернення сторін у положення щодо часу складення ОСОБА_2. заповіту.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним і обгрунтованим, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.