Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: Кеміня М.П.

суддів: Панька В.Ф., Леска В.В.

при секретарі: Медяник Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ОСОБА_3 про виселення колишніх власників з жилого будинку,

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2008 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та виселено ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Ухвалою цього ж суду від 17 січня 2008 року провадження по справі щодо ОСОБА_3 закрито у зв'язку із її смертю.

В апеляційній скарзі та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому вказує на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, що суд послався на норми матеріального права які не регулюють дані правовідносини, та обґрунтував свої висновки на недоведених обставинах справи. В доповненні до апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивач пропустив строки позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права, а також посилається на невірно встановленні обставини справи попередніми судовими рішеннями, які набрали законної сили, і призвели до неправильного вирішення судом даної цивільної справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно 1/3 та 2/3 частини житлового будинку з надвірними будовами, розташований АДРЕСА_1, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.04.1998 р.

Даний договір купівлі-продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 через представництво прокурора м. Ужгорода був оспорений в судовому порядку, і рішенням Ужгородського міського суду від 19.05.2001 року, яке залишене в силі ухвалою судової колегії в цивільних справах апеляційного суду Закарпатського суду, та ухвалою Верховного Суду України від 8 жовтня 2001 року, в задоволенні позову щодо визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу - відмовлено.

Встановлено, що для здійснення позивачем ОСОБА_6 правомочностей власника щодо користування й розпорядження належному йому частками будинку існують перешкоди, оскільки в даному будинку, на час розгляду судом даної справи, продовжує проживати відповідачка ОСОБА_1 колишня власниця 2/3 частини будинку, яка в силу ст. 39 ЦПК України є законним представником її неповнолітніх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 які проживають разом з нею.

Ухвалюючи на підставі статей 4, 48 Закону "Про власність" який був чинний на час виникнення спірних відносин, ст. 391 ЦК України, ст. ст. 150, 155 ЖК УРСР рішення про усунення зазначених перешкод шляхом виселення відповідачки разом з членами її сім'ї, суд першої інстанції керувався фактом порушення права власності позивача ОСОБА_6, та припинення у зв'язку з цим права відповідачки ОСОБА_1та її неповнолітніх дітей на користування спірними приміщеннями, враховуючи, що права неповнолітніх дітей як колишніх членів сім'ї власника ОСОБА_1 є похідними від її прав.

Такий висновок є правомірним і відповідає вимогам наведених норм матеріального права.

Так, згідно з положеннями ст. 319 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема шляхом усунення перешкод у здійсненні користування майном особами, в яких відпали законні підстави для такого користування.

З огляду на ст. ст. 150, 155, 156 ЖК УРСР, ст. 48 Закону України "Про власність" яка діяла на час існування спірних правовідносин, право колишнього власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власності на вказане жиле приміщення і з припиненням для нього права власності на жиле приміщення - за відсутності між ними та новим власником договірних відносин (найму, оренди тощо), колишній власник як і члени його сім'ї втрачають право користування цим приміщенням.

Право власності ОСОБА_1на частину у вказаному житловому будинку припинено у зв'язку з відчуженням власником свого майна (п. 1 ст. 346 ЦК України). Судом також встановлено, що інших будь-яких договірних правовідносин між ОСОБА_6, як власником і попереднім власником ОСОБА_1, які б давали підстави для обмеження прав позивача, як нового власника будинку, не існувало, як не існує і передбачених законом підстав.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_2, звернувся до суду з негаторним позовом про захисту свого права щодо користування та розпорядженням свого майна, який спрямований на усунення триваючих порушень щодо його власності, що зумовлює не поширення на ці вимоги строку позовної давності.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи і вимогам закону, а справу вирішено з дотриманням процесуальних норм.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, що відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись статтями 308, 313, 314, 315, 361- 366 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ОСОБА_3 про виселення колишніх власників з жилого будинку, яким позов задоволено - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.