Головуючий у першій інстанції Льон С.М.

Категорія 2, 5 Доповідач Черниш Т.В.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Кривохижі В.І.

суддів - Черниш Т.В., Чорнобривець О.С.,

при секретарі Дімановій Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання права власності за апеляційною скаргою відповідача на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 5 листопада 2007 року,

6 вересня 2006 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2про визнання права власності на частку в майні. Позовні вимоги мотивував тим, що з весни 1985 року проживав однією сім"єю з ОСОБА_3. в належній їй 1/3 частині будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1.ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3. померла. За життя (в 1985р.) вона склала заповіт на ім"я своєї сестри-ОСОБА_2., яка відмовилась визнати його, позивача, право на частку в будинку. Посилаючись на те, що він за свої кошти і, в основному, своїми силами добудував ще 2 кімнати, спорудив сараї, провів водопровід та газифікував частину будинку, внаслідок чого житло істотно збільшилось в своїй вартості, позивач просив визнати належну ОСОБА_3. 1/3 частину цього будинку їх спільною сумісною власністю, а за ним - право власності на 1/6 частину будинку на підставі ст.ст. 62, 74 Сімейного кодексу України.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1. неодноразово змінював та уточнював позовні вимоги.

Зокрема, посилаючись на те, що прибудови до будинку не узаконені, 23 жовтня подав заяву, в якій просив встановити факт сумісного проживання з ОСОБА_3. з 1985 року по день її смерті, визнати його спадкоємцем другої та четвертої черги і в порядку ст. 1259 ЦК України визнати за ним право на половину частини будинку, зареєстрованої на ім"я ОСОБА_3., яку він доглядав і утримував до смерті( а.с.34).Згодом доповнив позов вимогою про визнання частково недійсним заповіту, укладеного ОСОБА_3. на ім"я ОСОБА_2. (а.с.73)

Справа судом розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням від 5 листопада 2007 року Ленінський районний суд М.Кіровограда визнав 1/3 частину будинку з відповідними надвірними будівлями по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3. та ОСОБА_1. і за останнім -право власності на 1/6 частину зазначеного будинку.

Ухвалами цього ж суду від 2 жовтня 2007 рок прийнято відмову позивача від позову в частині вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім"єю з ОСОБА_3. і визнання у зв"язку з цим права на спадщину як спадкоємця другої і четвертої черги (за ст. 1259, 1264 ЦК України), та про визнання недійсним заповіту. Провадження у справі щодо зазначених позовних вимог закрито на підставі ст.205 ЦПК (а.с. 168, 170).

На рішення суду від 5 листопада ОСОБА_2. подала апеляційну скаргу, в якій ставила питання про скасування рішення з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, просила відмовити ОСОБА_1. в позові. Зазначала, зокрема, що висновки суду про наявність підстав для визнання за позивачем права на частину спірного будинку не відповідають фактичним обставинам справи, грунтуються на сумнівних доказах. Визнаючи, що ОСОБА_1. останні роки проживав з сестрою, стверджувала, що в будівництві будинку, його ремонті, газифікації участі не приймав, догляд за ОСОБА_3. не здійснював.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач та її представник доводи скарги повністю підтримали. Позивач проти них заперечував.

Перевіривши за матеріалами справи законність та обгрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги

цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.214 ЦПК суд зобов"язаний під час ухвалення рішення вирішити, зокрема, питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення, характеру правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правову норму, що підлягає застосуванню.

Рішення, що оскаржується, зазначеним вимогам не відповідає.

Вирішуючи спір, суд вважав встановленим, що ОСОБА_1. проживав з ОСОБА_3. однією сім"єю з травня 1985 року доІНФОРМАЦІЯ_1 року, вели спільне господарство, добудували 2 кімнати загальною площею 27 кв.м в належній ОСОБА_3. частині будинку, за його участю було газифіковано будинок, підключенню водопостачання, збудовано душ та 2 сараї. Виходячи з доведеності факту сумісного проживання позивача з спадкодавцем та істотного за цей час збільшення будинку у своїй вартості, суд визнав його об"єктом права спільної сумісної власності і задовольнив позовні вимоги.

Однак такий висновок зроблено судом помилково у зв"язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, без достатньої перевірки дійсних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Поклавши в основу рішення твердження про те, що частина будинку, яка належала ОСОБА_3., під час проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1., істотно збільшилась у своїй ціннності внаслідок трудових і грошових затрат позивача, суд помилково обгрунтував свої висновки положеннями ст. 62, ч.1 ст. 70, ч. 1 ст. 74 Сімейного Кодексу України.

Мотивуючи позов, ОСОБА_1. посилався на те, що прибудова 2-х кімнат до належної ОСОБА_3. частини будинку, водопровід, спорудження надвірних будівель проводив в 1985-1987 роках; це він підтвердив і в поясненнях на апеляційну скаргу. Надати докази щодо участі в газифікації будинку та часу її проведення позивач не зміг і до суду апеляційної інстанції. Свідок ОСОБА_4., на покази якого суд послався в рішенні, стверджував, що спірна частина будинку була газифікована за кошти ОСОБА_3. в 1986 році, в той же період проводились і добудови(а.с.94, 98, 195-106). Оскільки позовні вимоги, заявлені позивачем, стосуються відносин, які виникли і припинилися до 1 січня 2004 року, норми Сімейного кодексу (2947-14) на них не поширюються. За наведених обставин не підлягає застосуванню і Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991р. (697-12) , що був чинний до 20 червня 2007 року.

Відповідно до роз"яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених, зокрема, в п. 6 постанови №20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності", положення ст.ст. 17, 18 цього Закону щодо спільної сумісної власності членів сім"ї які не є подружжям, стосується

правовідносин, які виникли після 15 квітня 1991 року (часу набрання Законом чинності). Зазначені позивачем обставини відповідно до ст. 112, 115 ЦК 1963 року могли бути підставою для виникнення права не спільної сумісної, а спільної часткової власності, розмір часток у якій визначається у відповідності з поданими доказами про ступінь участі працею і коштами у створенні спільної власності. Однак такі вимоги ОСОБА_1. не заявлялись, належних доказів про ступінь його участі працею та коштами в будівництві він не надав.

Крім того, як підтверджено даними технічного паспорта, внесеними до нього змінами від 22 жовтня 2001р., загальна площа належної ОСОБА_3. частини будинку збільшилась внаслідок самовільної прибудови двох приміщень площею 9, 82 та 7, 1 кв.м; без належного дозволу буди побудовані і надвірні будівлі- сараї, душ (а.с. 25-27). Позивач цього не заперечував, визнавав, що згадані прибудови та споруди не узаконені.

За таких обставин суд не мав правових підстав для задоволення позову. Тому рішення як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову в позові, оскільки обставини, з якими позивач пов"язував свої матеріально-правові вимоги, та докази, якими їх обґрунтовував, не можуть бути підставою для визнання спірного майна спільною сумісною власністю та права власності позивача на 1/2 частину в цьому майні з мотивів, на які він посилався.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 112, 115 ЦК 1963р., ст. 173акону України "Про власність", ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 5 листопада 2007 року скасувати. В позові ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання права власності на частину будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.