22ц-252/2008 Про визнання недійсним договору дарування частини жилого будинку - 21.01.2008 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 листопада 2007 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та на підставі ст. 229 ЦК України визнано недійсним договір дарування 1\2 частини жилого будинку АДРЕСА_1, посвідчений 5 вересня 2006 року нотаріусом Прилуцької міської держаної нотаріальної контори.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки при укладенні договору ніяких умов не обговорювалося і не малося на увазі укладання договору довічного утримання, а ОСОБА_4 свідомо і з власної ініціативи подарувала частину будинку для онуці проживання її сім'ї.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи та заперечення учасників судового розгляду справи, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 належить до задоволення, рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального закону.

За матеріалами справи встановлено, що за договором дарування, посвідченого 5 вересня 2006 року нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори, реєстр.№ 1-3983, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 1\2 частину житлового будинку з належною частиною господарсько-побутових будівель АДРЕСА_1 вартістю 38238 грн.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона(дарувальник) передає другій стороні(обдарованому) безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

У вересні 2007 року ОСОБА_4 звернулася з позовом про визнання зазначеного договору дарування, посилаючись, що помилялася у природі правового договору і діяла під впливом помилки, оскільки мала на меті укласти договір довічного утримання, бо була домовленість, що онука, отримавши нерухомість, буде надавати їй допомогу матеріального та морального характеру.

Відповідно до ст. 229 ЦК України правочин може бути визнано недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_4 при вчиненні договору мала намір укласти договір довічного утримання, у нотаріальній конторі обговорювалися різні види договорів, проте нотаріус не роз'яснив сторонам про існування договору довічного утримання і суд дійшов висновку, що похилий вік ОСОБА_4, тиск з боку онуки ОСОБА_2 стали причиною того, що ОСОБА_4 не усвідомлювала та не розуміла, який саме договір підписує, оскільки, не маючи на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованої, бажала отримати вигоди матеріального і морального характеру і обдарована обіцяла позивачці надати ці вигоди після передачі їй нерухомого майна, тобто, договір було укладено під умовою та помилки з боку дарувальника, що відповідно до ст. 229 ЦК України дає підстави для визнання договору дарування недійсним.

Проте, такий висновок суду першої інстанції суперечить матеріалам справи та встановленим у судовому засіданні обставинам.

Посилання позивача ОСОБА_4, що вона помилялася щодо природи договору, прав та обов'язків сторін за договором не були підтверджені у судовому засіданні, а здобуті судом першої інстанції докази спростовують доводи позивача.

Позивач ОСОБА_4 не надала суду доказів, що підтверджували б про домовленість між нею та онукою про укладення договору довічного утримання. У той же час нотаріус, що посвідчив зазначений договір дарування, у своїх поясненнях у судовому засіданні послався, що при укладенні договору дарування дарувальник ОСОБА_4 розуміла значення своїх дій та наслідки договору дарування, оскільки їй було запропоновано скласти заповіт на користь онуки, потім роз'яснили можливість оформити договір купівлі-продажу, однак ОСОБА_4 відхилила ці пропозиції та заявила, що хоче саме подарувати частину будинку онуці ОСОБА_2, а щодо договору довічного утримання розмови не було і ОСОБА_4 не посилалася на домовленості між онукою та нею про її утримання у подальшому після оформлення договору дарування. Ці пояснення нотаріуса не спростовані у судовому засіданні.

За таких обставин висновок суду що ОСОБА_4 при укладенні договору дарування не усвідомлювала та не розуміла, який саме договір підписує, помилялася щодо природи договору, прав та обов'язків сторін за договором, інших обставин договору, які мають істотне значення, суперечить матеріалам справи та встановленим у судовому засіданні обставинам і за таких обставин рішення суду першої інстанції не можна визнати законним, таке рішення належить до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ч.1 п.п.3,4, 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , апеляційний суд

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити та скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 листопада 2007 року.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1\2 частини жилого будинку АДРЕСА_1, посвідчений 5 вересня 2006 року Прилуцькою державною нотаріальною конторою.