165/315/13-ц Про поділ спільного майна подружжя - 06.09.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду від 19 липня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що він перебував у шлюбі з відповідачем з 02 лютого 1985 року по 18 липня 2007 року. В період шлюбу у 1992 році вони придбали квартиру АДРЕСА_1, в якій проживають по даний час. Право власності на квартиру було оформлено на відповідача.

Тому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири та провести її поділ.

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, зазначаючи про те, що крім квартири, в період шлюбу вони придбали й інше майно, яке просила поділити, визнавши за нею право власності на холодильник "Ока", пральну машину, меблеву стінку, м'яку частину, пилосос, килимову доріжку, спірну квартиру, всього на загальну суму 179360 грн. Також просила визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки "Пежо-309", садово-городню ділянку з будинком на масиві "Мічурінець" НОМЕР_2, спальний гарнітур, заощадження в "Промінвестбанку в сумі 22000 доларів США, всього на загальну суму 216800 грн.

У червні 2013 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 пред'явила позов до ОСОБА_4 і ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спірного майна - холодильник "Ока", меблеву стінку, диван і два м'які крісла, килимову доріжку, дачний будинок в садовому масиві "Мічурінець", - посилаючись на те, що вказане майно сторонам не належить, а придбано нею та її чоловіком.

Рішенням Нововолинського міського суду від 19 липня 2013 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.

Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 задоволено повністю.

Постановлено поділити майно, що знаходиться у спільній власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, що за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що за адресою: АДРЕСА_1.

Виділити у власність ОСОБА_4 із спільної сумісної власності майно на загальну суму 16000 грн., а саме: автомобіль марки "Пежо - 309", реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 16000 грн.

Виділити у власність ОСОБА_1 зі спільної сумісної власності майно на загальну суму 2160 грн., а саме: спальний гарнітур вартістю 800 грн., пилосос вартістю 560 грн., пральну машину вартістю 800 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці у вартості виділеного в натурі майна в розмірі 13840 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, які знаходяться на депозитному рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_4, в розмірі 1000 доларів США.

В решті заявлених вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на холодильник марки "Ока" вартістю 600 грн., меблеву стінку вартістю 800 грн., диван і два м'які крісла вартістю 400 грн., килимову доріжку вартістю 200 грн., дачний будинок в садовому товаристві "Мічуринець", що в м. Нововолинську, під НОМЕР_2 вартістю 20000 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 564 грн. 20 коп. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 по 114 грн. 70 коп. судових витрат по оплаті судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 просить з'ясувати розмір грошових коштів, які належали ОСОБА_4, та місце їх знаходження в банківських установах і з врахуванням отриманої інформації розподілити спільне сумісне майно подружжя, скасувати рішення в частині визнання за ОСОБА_4 та за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири за кожним, застосувати до позову ОСОБА_4 позовну давність, винести рішення, яким у позові ОСОБА_4 до неї відмовити. При цьому покликається на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 лютого 1985 року по 18 липня 2007 року, що ними не заперечується.

В період шлюбу за спільні грошові кошти сторонами придбана квартира АДРЕСА_1, що стверджується договором купівлі-продажу від 09 жовтня 1992 року (а. с. 45-46), технічним паспортом (а. с. 47-49). Крім того, ними набуто грошовий вклад в ПАТ "Промінвестбанк" станом на 08 липня 2007 року в сумі 2000 доларів США, що підтверджується письмовою відповіддю банку на запит суду (а. с. 43); автомобіль марки "Пежо" реєстраційний номер НОМЕР_1, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 38), вартістю 16000 грн., з якою сторони погодилися; пральну машину вартістю 800 грн., пилосос вартістю 560 грн., спальний гарнітур вартістю 800 грн. Вказана вартість спірного майна також погоджена сторонами.

Грошові кошти в сумі 2000 доларів США, що знаходилися на депозитному рахунку ОСОБА_4, були використані ним без згоди дружини ОСОБА_1 на свої потреби.

За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 квітня 2013 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 203408 грн. 44 коп. Поділ цієї квартири відповідно до ідеальних часток кожного із співвласників технічно неможливий (а. с. 59-70).

Згідно зі ст. 60, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 71 цього Кодексу майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Виходячи з наведених правових норм та встановлених обставин справи, суд обгрунтовано здійснив поділ між сторонами набутого ними за час шлюбу рухомого майна в натурі. При цьому відступив від засади рівності часток подружжя, стягнувши з позивача на користь відповідача грошову компенсацію вартості майна, що перевищує 1/2 ідеальної частки, не навівши у рішенні відповідних мотивів. (Загальна вартість поділеного майна становить 18160 грн. (16000 + 2160). одна друга цієї вартості - 9080 грн. (18160 : 2). Позивачу виділено майна на 16000 грн., а відповідачу - на 2160 грн. Отже стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягало 6920 грн. (9080 - 2160)).

Однак згідно з ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (1618-15) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

ОСОБА_4 рішення суду в апеляційному порядку не оскаржив, а ОСОБА_1 не зазначила в апеляційній скарзі доводи на заперечення збільшення судом її частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи викладене, а також те, що частинами 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору судом про поділ майна допускається відступлення від засад рівності часток подружжя, апеляційний суд не вбачає встановлених ч. 3 ст. 303 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги та скасування чи зміни оскарженого рішення.

Оскільки жодна із сторін не давала згоди на присудження їй грошової компенсації її частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, суд обгрунтовано задовольнив позов ОСОБА_4 стосовно цього нерухомого майна частково, визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 частину квартири.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що вказана квартира не придбавалася за спільні кошти ОСОБА_4 і ОСОБА_1, а була оплачена батьком відповідача ОСОБА_5, у зв'язку з чим за ОСОБА_4 не може бути визнано право власності на це майно.

Наведені доводи апелянта спростовуються договором купівлі-продажу квартири від 09 жовтня 1992 року, згідно з яким покупцем у ній зазначена ОСОБА_1, а не її батько ОСОБА_5 (а. с. 45-46). Даний договір в установленому законом порядку не визнаний недійсним і ніким не оспорений.

У поданій до суду зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 фактично підтвердила придбання нею і ОСОБА_4 квартири за час спільного проживання, жодним чином не обмовившись про оплату її коштами інших осіб, а не подружжя (а. с. 17-20).

Крім того, сам по собі факт передачі батьком грошей своїй дочці для придбання квартири подружжю, навіть за умови його доведеності, не тягне за собою позбавлення одного з подружжя права власності на вказане майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч наведеним правовим нормам ОСОБА_1, наполягаючи на застосуванні позовної давності до позовних вимог ОСОБА_4, жодних доказів на підтвердження того, що про порушення свого права спільної сумісної власності на спірне майно він дізнався більш ніж за три роки до звернення в суд з даним позовом суду не надала.

Безпідставними є і доводи апелянта про перешкоджання їй суду першої інстанції у здобутті необхідних доказів стосовно наявності грошових коштів на рахунках ОСОБА_4 у банківських установах.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просила поділити між сторонами заощадження відповідача в "Промінвестбанку", витребувавши з його відділення відповідну довідку (а. с. 17-19). Суд задовольнив це клопотання шляхом надіслання у відділення банку письмового запиту (а. с. 32), а інформацію, яка надійшла у відповідь (а. с. 43), врахував при вирішенні спору як належний і допустимий доказ.

Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні 03 червня 2013 року про витребування з управління НБУ у Волинській області даних про банківські установи, які здійснювали свою діяльність на території області і в м. Нововолинську в період з 1995 року по 31 грудня 2007 року, суд обгрунтовано відхилив, виходячи з наступного.

По-перше, дане клопотання засноване на здогадках представника сторони про можливу наявність банківських вкладів у іншої сторони, тоді як позов заявлений про поділ конкретного майна, набутого сторонами за час шлюбу.

По-друге, ОСОБА_2 в судовому засіданні заявив, що у випадку задоволення судом цього клопотання після надходження з НБУ відповідної інформації ним буде заявлено інше клопотання про витребування з усіх установ банків даних про наявність у них банківських вкладів ОСОБА_4, що призвело б до безпідставного затягування розгляду справи.

По-третє, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Розгляд даної справи по суті розпочався 21 березня 2013 року (а. с. 39), а клопотання ОСОБА_2 подано 03 червня 2013 року, причому за своїм змістом воно не відповідає наведеним вимогам процесуального закону (а. с. 85).

Із вказаних підстав не підлягають задоволенню клопотання ОСОБА_2 і судом апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскарженого рішення.

Рішення в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на частину спірного рухомого майна ґрунтується на визнанні сторонами пред'явленого до них позову і в апеляційному порядку не оскаржується.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Нововолинського міського суду від 19 липня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.