607/5440/13-ц Про визнання недійсними окремих умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів - 30.08.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" про визнання умов договору недійсними,-

Представник ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" Стрілко О.В.звернувся з апеляційною скаргою на вищезазначене рішення суду, яким позов ОСОБА_3 до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" про визнання умов договору недійсними задоволено.

Визнано п.22.1.2 та п.22.1.3.2. Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (автокаско) серії НОМЕР_1 від 10.06.2009 року недійсним з моменту укладення.

Стягнуто з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь держави судовий збір в розмірі 114,70 грн.

В апеляційній скарзі представник апелянта вказує, що дане рішення суду є необгрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким у позові до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання недійсними п.22.1.2 та п.22.1.3.2 договору суд виходив з того, що дані пункти договору суперечать ст.ст. 3, 991 ЦК України і ст. 26 Закону України "Про страхування" та є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Колегія погоджується з таким висновком суду.

Судом установлено, що 10 червня 2009 року між ОСОБА_3 та Тернопільською філією AT "Українська пожежна-страхова компанія" укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (автокаско) серії НОМЕР_1

Даний договір страхування є додатком №3.1. до Договору про співробітництво №24 від 06.02.2009р. між акціонерним товариством "Українська пожежна-страхова компанія" (Страховик) та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Банк).

Відповідно до п. З Договору страхування, предметом страхування за цим договором є майнові інтереси Страхувальника, як власника застрахованого транспортного засобу, визначеного п. 6 цього Договору та/або АКБ "Укрсоцбанк" як заставодержателя щодо застрахованого транспортного засобу відповідно до Договору застави №770/76-219-08 від 26 березня 2008 року, укладеного для забезпечення виконання кредитних зобов'язань Страхувальника за Договором №770/39-108-08 від 26 березня 2008 року, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням засобом наземного транспорту згідно з обраною програмою страхування.

Пунктом 6 Договору страхування визначено, що застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки Chevrolet Epica LA69L, 2008 року випуску, реєстраційний номер В06775АК.

У пункті 8 Договору страхування встановлено, що одним із страхових ризиків є викрадення - незаконне заволодіння ТЗ та/або його додатковим обладнанням з будь-якою метою.

Згідно п. 22.1.2 Даного договору, при настанні події, що має ознаки страхового випадку власник застрахованого транспортного засобу негайно, але не пізніше 30 хв. з моменту настання події, повинен повідомити диспетчерську службу технічного асистансу Страховика про настання такого випадку, а також повідомити про подію відповідні державні органи (органи внутрішніх справ, ДАІ, службу пожежної охорони, МНС тощо - в залежності від характеру події, яка відбулась). Перевищення строків є неприпустимим.

Відповідно до п. 22.1.3.2. Договору страхування, у разі викрадення застрахованого транспортного засобу одночасно із поданням відповідної заяви Страховику, Страхувальник зобов'язаний передати йому повний комплект ключів від цього ТЗ та оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. У разі, якщо оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу було вилучено відповідними компетентними органами у зв'язку з порушенням кримінальної справи Страхувальник повинен надати належним чином оформлену довідку про вилучення. У разі якщо ключ(-і) та/або документи на цей транспортний засіб (свідоцтво про державну реєстрацію) було викрадено разом з цим транспортним засобом, то Страховик має право зменшити розмір страхового відшкодування до 50 % або відмовити у виплаті страхового відшкодування, крім випадків, коли таке викрадення разом з ключами та/або документами на цей ТЗ (свідоцтво про державну реєстрацію) відбулося внаслідок застосування до Страхувальника сили з боку третіх осіб.

У відповідності до п. 21.2.7. Договору страхування, при настанні події, яка в подальшому може кваліфікуватись як страховий випадок, страхувальник зобов'язаний негайно, але не пізніше 30 хв., повідомити диспетчерську службу технічного асистансу Страховика.

Пунктом 24.1.7 Договору страхування передбачено, що однією з підстав для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є невиконання чи неналежне виконання Страхувальником обов'язків, покладених на нього Договором та/або умов цього Договору.

04.09.2009р. позивач звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про настання страхової події, а саме, що 04.09.2009р. о 6год.30хв. він виявив відсутність застрахованого транспортного засобу на місці його стоянки, тобто його викрадення.

Листом від 04.12.2009р. за №4910 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку із порушенням позивачем ряду пунктів договору страхування, а саме- не повідомлення служби "Трасса" у 30 хвилинний термін з моменту виявлення страхового випадку та не передання страховику свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2011р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 09.06.2011 року, у задоволенні позовних вимог до АТ "Страхова пожежна-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування відмовлено в зв'язку з тим, що позивач не виконав умови договору страхування, а саме п.21.2.7 та п. 22.1.3.2 договору страхування.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. На цих правових підставах конкретні умови страхування визначаються сторонами при укладенні договору добровільного страхування.

Згідно із нормами ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов цього договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", роз'яснень, даних у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів. Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі.

Згідно вимог ч. 1, ч.2, п.3 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець(виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Перелік несправедливих умов договору не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

В силу ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнано недійсним в цілому.

Враховуючи встановлені обставини справи та вищезазначені вимоги закону, суд обгрунтовано встановив, що умови договору страхування, зазначені в п.22.1.2 та п.22.1.3.2 договору добровільного страхування відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими, оскільки встановлюють жорсткі обов'язки споживача, внаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, а тому ці умови за положеннями ст. 18 цього закону є недійсними.

При цьому, суд підставно прийняв до уваги те, що при підписанні договору страхування позивач не міг належним чином ознайомитись з умовами договору в зв'язку з поданням відповідачем тексту договору шрифтом, меншим за визначений законом, складними сімейними обставинами ( на утриманні дитина-інвалід, що змушувало терміново придбати транспортний засіб), договір страхування в даному випадку є договором приєднання і був укладений на вимогу кредитодавця на підставі співробітництва АКБ "Укрсоцбанк" та АБ "УПСК" для отримання кредиту.

Крім цього, позивач не в змозі був звернутись з подальшому з вимогою про зміну умов договору відповідно до вимог ч.2 ст. 634 ЦК України, оскільки договір був підписаний 10 червня 2009 року, а страховий випадок стався 4 вересня 2009 року.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно керувався Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) колегія не приймає до уваги, оскільки відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) до відносин, які регулюються ЗУ "Про захист прав споживачів" (1023-12) належать, зокрема, ті, що виникають із договорів страхування.

Отже, при розгляді справи суд вірно, на підставі наданих сторонами та оцінених відповідно до норм процесуального права доказів, встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313- 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.