22-ц-2680/12 Про стягнення боргу, та зустрічний позов про визнання недійсним договору позики - 23.07.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 04 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики,-

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, зазначивши в позові, що 08 грудня 206 року надав в борг ОСОБА_3. грошові кошти в сумі 99000 грн., які той зобов'язався повернути в строк до 02.12.2011 року. У визначеній у договорі строк кошти ОСОБА_3 не повернув. Просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму основного боргу у розмірі 99 000 грн., 0.1% від простроченої суми боргу - 27 225 грн.

У ході розгляду справи збільшив розмір позовних вимог на суму 13 266 грн., яка складає 0,1 % відосновного боргу - 99 000 грн. за період з 03.09.2012 року по 14.01.2013 року.

У свою чергу, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору від 08.12.2006 року, який ухвалою суду від 22.02.2013 року об'єднаний в одне провадження.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, зазначених в позові, зустрічний позов просив залишити без задоволення.

Представник відповідача та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечував, пояснивши, що ОСОБА_5 повинен був надати нотаріусу розписку, яка б підтверджувала передання ОСОБА_3 визначеної грошової суми, до посвідчення договору позики нотаріально. Під час підписання договору позики від 08.12.2006 року грошові кошти ОСОБА_3 передані не були, тому договір є безгрошовим та не породжує обов'язку повернення обумовленої угодою суми грошей.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 04 квітня 2013 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу -задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу за договором позики у розмірі 139 491 грн., судовий збір - 1394 грн. 91 коп., всього стягнуто - 140 885 грн.91 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4, посилаючись на незаконність і необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 до нього про стягнення грошових коштів, наданих у позику, - відмовити, а його зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики - задовольнити.

. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольнивши позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу і відмовивши у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, суд першої інстанції виходив з наступного.

У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 99000 грн., які зобов'язався повернути до 02.12.2011 року. Про це свідчить договір, укладений 08.12.2006 року ОСОБА_5, як позикодавцем, та ОСОБА_3, як позичальником, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі №7207 та розписка ОСОБА_3 від 08.12.2006 року, згідно з якою останній зобов'язався повернути ОСОБА_5 до 02.12.2011 року грошові кошти у розмірі 99 000 грн.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки у передбачений у договорі позики строк відповідач борг не повернув, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 99 000 грн., 0.1% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, як це передбачено п.4 договору, - 40 491 грн. суд визнав обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Належних та допустимих доказів, передбачених ст. 218 ч.1 ЦК України, які б підтверджували безгрошовість договору, матеріали справи не містять, тому суд прийшов обгрунтованого висновку,що зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 08.12.2006 року, не підлягає задоволенню.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення судом норм матеріального і процесуального права,Ж які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необгрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 04 квітня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.