1231/5904/2012 Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП - 18.07.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стахановського міського суду Луганської області від 12 березня 2013року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Страхова компанія ПРАТ "Український страховий дім", про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

У жовтні 2012року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що 31.03.2012року відбулася ДТП за участю належного їй на праві власності автомобіля Мерседес державний номер НОМЕР_2, під її керуванням та ВАЗ 210994, державний номер НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_2 За результатами розгляду обставин ДТП відповідача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України. В результаті ДТП їй завдана матеріальна шкода, яка, відповідно до висновку №158-12 від 19.09.2012 року, з урахуванням зносу автомашини, складає 41390грн. Також внаслідок пошкодження належного їй автомобіля вона була позбавлена можливості користуватися машиною певний час та вимушена була укласти договір оренди іншого автомобіля, оскільки для організації свого життя та потреб її сім'ї їй щоденно потрібно пересування на автомобілі. На оренду автомобіля вона витратила 6000грн. Зазначену суму вона вважає збитками, пов'язаними з ДТП. Крім того, діями відповідача їй завдана і моральна шкода, оскільки в результаті ДТП вона отримала травму та змушена була пройти курс амбулаторного лікування, постійно хвилювалася за стан свого здоров'я. Крім того їй було важко переносити пошкодження її власності- автомобіля. Просила суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі: 41390грн. - відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, 10000грн. - відшкодування моральної шкоди, 6000грн. - відшкодування вимушених витрат на оренду автомобіля, 5000грн. - відшкодування витрат на правову допомогу, 580грн.- судового збору, - 700грн.- витрат, пов'язаних з проведенням експерного автотоварознавчого дослідження, а всього стягнути з відповідача - 63670грн.

У подальшому позивач уточнила свої позовні вимоги та зменшила їх в частині відшкодування матеріальної шкоди, та, з урахування виплаченого страхового відшкодування Страховою компанія ПРАТ "Український страховий дім" за полісом відповідача, просила стягнути з відповідача завдану їй матеріальну шкоду у сумі 21553,69грн.

рішенням Стахановського міського суду луганської області від 12.03.2013року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням позивачем ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, протиріччя у висновках мотивувальної та резолютивної частин рішення, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони, яких було повідомлено належним чином про час та місце судового розгляду, про що свідчать особисті підписи останніх на поштових повідомленнях про вручення рекомендованих відправлень -повісток, в судове засідання не з'явились, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надали.

Справу розглянуто на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України без участі сторін за участю представників позивача-апелянта.

Заслухавши доповідача, пояснення представників апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 07.05.2012року о 11-10год., відповідач, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21094 держ.№ НОМЕР_1. по вул. Трамвайна, м.Стаханова, здійснив зіткнення з автомашиною Мерседес держ.№ НОМЕР_2, під керуванням позивача. Постановою Стахановського міського суду від 07.05.2012року винним у скоєнні ДТП визнано відповідача. Висновком №158-12 від 19.09.2012року експертного товарознавчого дослідження по факту ДТП пригоди від 31.03.2012року розмір заподіяної шкоди позивача в результаті ДТП автомашини Мерседес держ.№ НОМЕР_2, складає 41390грн. В межах договору страхування позивачу третьою особою сплачено 19836,31грн.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались.

Зазначення судом першої інстанції дати ДТП- 07.05.2012року замість 31.03.2012 року, колегія суддів вважає опискою, оскільки у подальшому судом першої інстанції дата події зазначалася вірно - 31.03.2012 року.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що завдання моральної шкоди не підтверджено висновком судово-психологічної експертизи, а отримання травми в результаті ДТП - висновком судово-медичного експерта, до третьої особи позивач щодо відшкодування моральної шкоди не зверталась.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди заявлені передчасно, т.я. третьою особою встановлено розмір відшкодування матеріальної шкоди і якщо позивач не згоден з сумою відшкодування в межах договору страхування, то повинен був оскаржувати дії третьої особи в частині встановлення розміру майнової шкоди в межах договору страхування, що позивачем зроблено не було.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрачених на оренду автомобіля грошових коштів в сумі 6000грн., то суд першої інстанції, посилаючись на ст..ст. 22, 1187 ЦК України вважав, що витрати позивачем по договору оренди не є реальними збитками.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимоги позивача про відшкодування шкоди є законними та обґрунтованими, т.я. винним у дорожньо-транспортній пригоді визнано відповідача та за таких обставин вважав, що заявлені позивачем вимоги безпідставні та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, адже до нього він дійшов поспішно, без належного дотримання норм матеріального і процесуального права, без належного з'ясування дійсних обставин справи, оцінки доводів сторін і наданих ними доказів, належного визначення юридичної природи спірних правовідносин і закону, який їх регулює.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 застрахував свою цивільну відповідальність у страховій компанії ПРАТ "Український страховий дім", поліс № АА / 5092581 від 18.06.2011року, а.с.82.

Відповідно до страхового акту № АА/50922581/1 від 15.11.2012року вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнтів фізичного зносу складає 20346,31грн., розмір збитків Страховика - 19836,31грн., а.с.109.

Відповідно до платіжного доручення №153 від 16.11.2012року страховою компанією на рахунок позивача перераховані страхове відшкодування та пеня в загальній сумі 20553,68грн., а.с.111.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №158-12 від 17.09.2012року вартість матеріальної шкоди, завданої власнику Мерседес державний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП становить 41390грн., а.с.31.

Страховик відповідно до положень договору страхування та вимог закону здійснив виплату позивачеві страхового відшкодування в сумі 19836,31грн.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів", ст. 1194 ЦК України, колегія суддів вважає, що страхова компанія виплатила позивачеві страхове відшкодування в повному обсязі, а тому різницю в сумі 21553,69грн. між фактичним розміром та страховим відшкодуванням шкоди, необхідно стягнути на користь позивача з відповідача ОСОБА_2, якого визнаного винним у скоєнні ДТП.

Щодо висновку експертного автотоварознавчого дослідження №158-12 від 17.09.2012 року, то відповідально до ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Позивач ОСОБА_1, для підтвердження розміру матеріальної шкоди, завданої ДТП, надала суду висновок експертного автотоварознавчого дослідження №158-12 від 17.09.2012 року, яким встановлена сума матеріальної шкоди - 19836,31грн. а відповідач будь-яких заперечень проти зазначеної суми або доказів проти цього розміру, суду не надав, під час розгляду справи судом першої інстанції заяви про призначення експертизи не подавав, а тому суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України, ухвалюючи рішення повинен був врахувати зазначений висновок, оскільки відповідач у порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України ухилився від доведення обставин, які заперечують встановлений експертом розмір майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП.

Щодо моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 внаслідок ДТП, то колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 27 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 (v0004700-95) із подальшими змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 (v0005700-01) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібності потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Також відповідно до вимог ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Потерпілому відшкодовується також моральна шкода. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 % ліміту, визначеного вищезазначеним Законом.

Колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів звернення до страхової компанії з питання щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП її здоров'ю. Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду підтвердив, що позивач з зазначеного питання до страхової компанії не зверталась.

Між тим, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що їй була завдана моральна шкода також пошкодженням належного їй автомобіля, неможливістю тривалий час користуватися машиною, що потягло за собою моральні страждання та негативні наслідки в її житті.

Колегія суддів, вважає, що позивачу завдані моральні страждання пошкодженням належного їй на праві власності автомобіля, а тому, з урахуванням обставин справи, страждань позивача, додаткових зусиль для організації її життя, з урахуванням розумності та справедливості, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 2000грн.

Колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди з підстав ненадання позивачем відповідного доказу - висновку судового-психологічної експертизи з цього питання.

Колегія суддів, враховуючи, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, з урахуванням відсутності клопотання відповідача про призначення з цього питання відповідної експертизи, вважає, що суд, керуючись п.2 ст. 23 ЦК України, має компетенцію щодо визначення наявності чи відсутності завдання моральної шкоди потерпілому без наявності у справі, в якості доказу, висновку судово-психологічної експертизи з цього питання.

Щодо відшкодування збитків - грошових витрат по оренді автомобіля, за доводами позивача-апелянта ОСОБА_1, то колегія суддів вважає, що позивачем не надано відповідних доказів того, що оренда автомобіля є вимушеною мірою щодо відновлення порушеного права останньої. Як вбачається з наданих позивачем довідок, а.а.с.17,20, остання проживає та працює в м.Кіровську, доказів щодо неможливості виконувати щоденний розклад без пересування за допомогою автомобіля, (за доводами позову) позивачем не надано.

Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем не надано відповідних доказів сплати зазначених останньою витрат, оскільки надана позивачем розписка не є платіжним документом встановленої форми, а.с.139.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, за доводами ОСОБА_1, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, у т.ч. відносяться витрати на правову домовому, витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз.

Відповідно до позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача понесені нею витрати по оплаті судового збору в сумі 580грн., правової допомоги- 5000грн., проведення експертизи- 700грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторонни, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Гранічний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторонни понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Виходячи з аналізу змісту ст. ст. 84, 88 ЦПК України судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи. Це означає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, які оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.

Надана позивачем ОСОБА_1 розрахункова квитанція № 176301 від 28.09.2012року, а.с.43, зазначає суму розрахунку ( за змістом квитанції) та не є платіжним документом, підтверджуючим фактичну оплату зазначеної позивачем суми по оплаті правової допомоги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) , який набрав чинності з 01.01.2012року.

Між тим, в матеріалах справи відсутній звіт про надання правової допомоги, або розрахунок оплати роботи особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та ін., з урахуванням вимог ст. 1 Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" щодо граничного розміру компенсації, що є підставою для такої компенсації. Надані позивачем угоди про надання правової допомоги не містять домовленості сторін щодо суми гонорару, п.2 угод, а.с.44,92.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для компенсації понесених ОСОБА_1 витрат на юридичну допомогу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

З урахуванням зазначених обставин судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а також з доводами апеляційної скарги про наявність у мотивувальній частині рішення протилежних за змістом висновків щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а тому на підставі ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати.