Справа № 163/702/13-ц 

провадження № 22-ц/773/1008/13 

Головуючий у 1 інстанції:Войтюк Л.М. 

Категорія: 34 

Доповідач: Овсієнко А. А.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнкa А. А.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Антонюк К.І.,

при секретарі Масляній С.В.,

з участю: відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ятидні" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 21 травня 2013 року,

13 березня 2013 року Товариствоа з обмеженою відповідальністю "П'ятидні" (далі - ТОВ "П'ятидні") звернулось до суду з вищевказаним позовом, зазначивши, що працюючи на посаді механіка-автослюсаря та одночасно виконуючи обов'язки по заправці автомобілів, ОСОБА_1 допустив недостачу ввірених йому матеріальних цінностей на суму 29266 грн. 28 коп. Покликаючись на те, що з ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, позивач просив стягнути на його користь 29266 грн. 28 коп. матеріальної шкоди.

рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 21 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "П'ятидні" 29266 грн. 28 коп. матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, а також 292 грн. 66 коп. судового збору.

Не погодившись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В ході апеляційного розгляду даної справи відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали із зазначених у ній підстав.

Представник позивача в поданій апеляційному суду письмовій заяві просив апеляційну скаргу відповідача відхилити, а розгляд справи проводити за його відсутності.

Заслухавши пояснення відповідача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріальну шкоду у вигляді недостачі ввірених відповідачу матеріальних цінностей було спричинено з вини ОСОБА_1, і оскільки з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, то відповідач повинен нести повну матеріальну відповідальність.

Однак, з такими висновками суду не можна повністю погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Держкомпраці СРСР № 447/24 від 28.12.77 (v0447400-77) затверджено Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.

До розділу ІІ вищевказаного переліку включені, зокрема, роботи з приймання на зберігання, обробки, зберігання, відпуску матеріальних цінностей на складах.

Судом встановлено, що 06 липня 2011 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду механіка-автослюсара в ТОВ "П'ятидні" (а.с.6-7).

01 серпня 2011 року з відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.8).

Наказом № 62 від 03.08.2011 року на ОСОБА_1 покладено обов'язок заправки автомобілів даного підприємства та згідно акту від 03 серпня 2011 року передано залишки бензину марки "А 80" в кількості 356 л (а.с.53, 54).

Наведені вище факти підтвердив у своїх поясненнях і сам відповідач, зазначивши, що з серпня 2011 року по жовтень 2012 року він отримував під звіт бензин та здійснював заправку автомобілів підприємства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в силу вимог ст.ст. 134, ст. 135-1 КЗпП України ОСОБА_1, як особа, яка виконувала роботи по прийманню, зберіганню та відпуску матеріальних цінностей (пального) і з якою було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, повинен нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану ним підприємству внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 135-3 КЗпП України, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем на підтвердження факту недостачі та розміру спричиненої шкоди надано акт зняття залишків від 03 жовтня 2012 року, з якого вбачається, що станом на вказану дату встановлено фактичну наявність бензину в кількості 9550 л, тоді як за даними бухгалтерської звітності рахується 12752 л бензину і таким чином його недостача становить 3202 л (а.с.9), а також довідку № 107 від 03.10.12, згідно з якою розмір заподіяної підприємству шкоди складає 29266 грн. 28 коп. виходячи із об'єму недостачі пального та закупівельних цін на нього (а.с.10).

Приймаючи дані документи як належні та допустимі докази і покладаючи їх в основу свого рішення, суд першої інстанції разом з тим не звернув уваги на ту обставину, що вони не містять жодних відомостей навіть про марку пального, яке є предметом недостачі, хоча як вбачається з видаткових накладних (а.с.59-65), в період з 03 серпня 2011 року по 28 вересня 2012 року ТОВ "П'ятидні" поставлявся бензин як марки "А-76" так і марки "А-80".

Крім того, вищевказаний акт не підписаний відповідачем і в своїх поясненнях останній категорично заперечив факт недостачі ввірених йому матеріальних цінностей.

За таких обставин колегія суддів вважає, що згадані письмові докази з огляду на їхню істотну неповноту не можуть слугувати достатнім та переконливим підтвердженням факту недостачі та розміру спричиненої підприємству матеріальної шкоди.

Жодних інших даних бухгалтерського обліку, а також документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди (матеріалів інвентаризації, актів ревізії та облікових документів, висновку бюро товарних експертиз, довідок й інших документів про вартість майна), а також доказів про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, позивач суду не надав.

І оскільки всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, ст. 138 КЗпП України позивачем не наведено жодних належних та допустимих в розумінні ст. 135-3 КЗпП України доказів на підтвердження того, що така недостача дійсно мала місце і є наслідком саме винних протиправних дій відповідача ОСОБА_1 (порушення покладених на нього трудових обов'язків), то за таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно, без достатніх на це правових та фактичних підстав, стягнув із відповідача 29266 грн. 28 коп. матеріальної шкоди, як такої, що завдана останнім при виконанні та винному порушенні своїх трудових обов'язків.

За таких обставин рішення суду першої інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "П'ятидні" у зв'язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, колегія суддів у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України стягує з позивача ТОВ "П'ятидні" на користь відповідача ОСОБА_1 сплачений ним за подання апеляційної скарги та документально підтверджений судовий збір в розмірі 146 грн. 33 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313- 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.

рішення Любомльського районного суду Волинської області від 21 травня 2013 року в даній справі скасувати.

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ятидні" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ятидні" на користь ОСОБА_1 146 (сто сорок шість) грн. 33 коп. судового збору.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.