2-6293/11 Про стягнення заборгованості по заробітній платі - 10.07.2013 Прийняття

У 2011 році позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Іллічівський морський рибний порт", який уточнював, та просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 8677 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день винесення рішення по справі, а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги в сумі 8235,36 грн. Позивач також доповнював свої позовні вимоги вимогою про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 8000 грн., однак ухвалою суду від 12.04.2013 року позовні вимоги в даній частині залишені без розгляду за заявою позивача.

В своїх позовних вимогах позивач ОСОБА_2 посилається на те, що він працював юрисконсультом в АТЗТ "Іллічівський морський рибний порт" та при звільненні відповідач не розрахувався з ним в повному обсязі по заробітній платі, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку та інші компенсації відповідно до колективного трудового договору та положення про преміювання. В заяві про уточнення позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач умисно приховує оригінали документів, які свідчать про наявність заборгованості по заробітній платі перед позивачем та її суму. Позивач вважає, що так як відповідачем не доведено фактів того, що документи про виплату заробітної плати знищені та що позивачу було виплачено заробітну плату, то з цього слідує, що відповідач порушив свій обов'язок щодо виплати заробітної плати у день звільнення. Окрім того позивач зазначає, що його не було звільнено 18.09.2003 року, що він продовжував працювати після цієї дати.

Протягом судового розгляду справи позивач підтримував позовні вимоги, уточнював та доповнював їх. В судовому засіданні 12.04.2013 року позивач ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги, викладені в заяві про уточнення позовних вимог від 16.03.2012 року, підтримав письмові додаткові пояснення по справі від 05.11.2012 року та надав суду письмові додаткові пояснення по справі, датовані 05.04.2013 року, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали.

Рішенням суду у позові відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_2 приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У судовому засіданні встановлено наступне.

ОСОБА_2 працював юрисконсультом юридичного відділу відповідача з 10.09.2001 року по 18.09.2003 року, що вбачається з запису в трудовій книжці ОСОБА_2, серії НОМЕР_1/т.1 а.с.3-4/, а також з наказу по АТЗТ "Іллічівський морський рибний порт" №82-ОК від 10.09.2001 року, згідно з яким ОСОБА_2 зараховано до штату юрисконсультом юридичного відділу з окладом відповідно до штатного розпису, з випробним терміном - 1 місяць /т.1а.с.23/ та Наказом по АТЗТ "Іллічівський морський рибний порт" №97-ОК від 29.09.2003 року, згідно з яким ОСОБА_2 звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, з 18.09.2003 року на підставі особистої заяви /т.1а.с.24/.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до виконавчого директора АТЗТ "ІМРП" Липовського С.П. 29.09.2003 року з власноручно написаною заявою, в якій він просить в зв'язку з тяжкими життєвими обставинами звільнити його за власним бажанням з 18.09.2003 року /т.1 а.с.91/.

Представниками відповідача надано суду розрахункові листки, видаткові касові ордери та платіжні відомості, з яких вбачається, що позивач ОСОБА_2 за період роботи з АТЗТ "ІМРП" отримував заробітну плату /т.1 а.с.26-30, 118-203/.

З листа заступника керуючого Філією ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Одесі від 27.01.2012 року на запит виконавчого директора АТЗТ "ІМРП" Мелентьєва В.В. вбачається, що в рамках зарплатного проекту на рахунок ОСОБА_2 зараховано: 612,65 грн. 26.06.2003 року, 319,78 грн. 03.09.2003 року, 190,00 грн. 03.10.2003 року/т.1 а.с.204/.

В ході судового розгляду справи за клопотанням представників відповідача судом були допитані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_5, яка працювала начальником відділу кадрів, в тому числі і в 2001- 2003році, пояснила, що позивач в 2003році перед звільнення часто був відсутній на роботі з неповажних причин, проте до нього не застосовувалися заходи дисциплінарного впливу, зокрема, позивачем здійснено прогул з кінця серпня до майже кінця вересня місяця 2003 року, при цьому, виправдовувальні документи відсутності на роботі ОСОБА_2 надав тільки у жовтні вже після звільнення. 29.09.2003 року позивач з'явився у відділ кадрів та написав заяву про звільнення його за власним бажанням з 18.09.2003 року. Підприємство пішло йому назустріч, не звільнило за прогули і 29.09.2003 року оформлено наказ про звільнення позивача з 18.09.2003 року за власним бажанням, а також було здійснено розрахунок при звільненні у повному обсязі відповідно до наявних у підприємства на день звільнення позивача документів. В подальшому позивачем було донесено підприємству листки непрацездатності за частину прогулу протягом кінця серпня 2003 року початку вересня 2003 року, та підприємство здійснило йому донарахування і виплатило лікарняні за цими листками, також свідок ОСОБА_5 пояснила, що у день подання заяви про звільнення позивача було ознайомлено із належними йому виплатами і видана трудова книжка, про що було зроблено відповідний запис у книзі обліку трудових книжок. Разом з тим, ОСОБА_5 зазначила, що під час звільнення з позивача не було утримано 8 календарних днів щорічної відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року протягом 2002-2003років, та які підлягали утриманню під час звільнення позивача, оскільки позивачу протягом його роботи на підприємстві було надано кількість днів щорічної відпустки у більшому розмірі, ніж це належало відповідно до чинного законодавства.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона здійснювала видачу належних позивачу коштів після звільнення, так як на той час працювала касиром. При цьому вказала, що кошти позивач отримував в касі один раз, а до того кошти перераховувались на картку через банк.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що працював в ТОВ "ІМРП" з 1971 року по 2008 рік, був головою профспілки, а також весь час роботи в порту був головою комісії соцстраху. Свідок ОСОБА_7 пам'ятає, що засідання комісії проводились двічі на місяць - в середині та в кінці місяця, тоді й приймались рішення по лікарняним листам. Звичайно було складено 2-3 протоколи, ніколи не було такого, щоб подавали на розгляд лікарняні листи через місяць. При цьому вказав, що добре пам'ятає позивача, так як він приходив до нього та просив путівку в санаторій. Свідку для огляду було надано Протокол №10 від 30.10.2003 року засідання комісії із соціального страхування АОЗТ "Іллічівський моррибпорт" /т.1 а.с.205-207/ та він підтвердив, що в протоколі стоїть його підпис, та що даний документ складався саме в той день, який зазначено в ньому - 30.10.2003 року.

Свідок ОСОБА_8, що працював під час роботи позивача начальником юридичного відділу і був безпосереднім керівником позивача, пояснив, що на підприємстві до 2003 року була поширена практика, коли працівники-управлінці після працевлаштування видавали доручення на отримання заробітної плати та в подальшому, як правило, начальник відділу чи структурного підрозділу отримував централізовано в касі підприємства заробітну плату на ввесь відділ та видавав заробітну плату підлеглим працівникам, в такому ж порядку видавалась заробітна плата ОСОБА_2, проти чого він ніколи не заперечував, доручення до цього часу не збереглося оскільки свідок ОСОБА_10 звільнився із ТОВ "Іллічівський морський рибний порт" ще у 2008 році, крім того як до моменту свого звільнення, так і аж до моменту повідомлення йому про наявність такого позову та пропонування йому виступити свідком у цій справі, позивач ніколи не висловлював будь-яких скарг, зауважень, вимог щодо виплати йому якихось коштів. З початку 2003 року почали здійснювати безготівкову видачу заробітної плати -на карткові рахунки згідно з укладеним договором з Укрексімбанком. Разом з тим, при звільненні працівника відділ кадрів щомісяця передавав відомості до банку та картка колишнього працівника після цього блокувалася і йому необхідно було звертатися до банку, щоб переукладати договір на відкриття карткового рахунку. Таким чином, внаслідок такого порядку, останні кошти, належні ОСОБА_2 за час тимчасової непрацездатності, він мав отримати вже після звільнення шляхом видачі готівкових коштів у касі підприємства.

Позивачем ОСОБА_2 в ході розгляду справи заявлялось клопотання про допит в якості свідка його батька - ОСОБА_11, однак до судового засідання позивачем жодного разу не було забезпечено явку свідка за його клопотанням, не зважаючи на те, що він отримував судову повістку для свідка. Крім того, позивачем суду не було вказано адресу свідка, за якою можливо було б направити судову повістку. Такі дії позивача суд розцінив як затягування судового процесу та створення перешкод для розгляду справи.

В ході розгляду справи позивачем заявлялось клопотання про призначення судово-технічної та судово-почеркознавчої експертиз, в зв'язку з чим ухвалою суду від 06.11.2012 року клопотання позивача задоволені частково та по справі призначено судову почеркознавчу та судово-технічну експертизи. Проте на клопотання експерта про надання додаткових матеріалів відповідачем не було надано необхідні оригінали документів, а позивачем не було здійснено оплату експертизи, в зв'язку з чим матеріали справи 19.02.2013 року були повернуті до суду без виконання експертизи. В подальших судових засіданнях позивач не міг визначитись з питанням про проведення експертизи, на питання головуючого по справі надавав відповідь, що в матеріалах справи є всі докази на підтвердження позовних вимог, в заяві про відвід судді зазначав, що постановка головуючим на обговорення питання про повторне направлення справи на проведення експертизи свідчить про навмисне затягування суддею розгляду справи.

Позивач в наданих в судовому засіданні поясненнях наполягав, що він фактично працював як у період з 18.09.2003 року до 29.09.2003 року, так і в подальшому вже після оформлення його звільнення. Жодних доказів на підтвердження цього позивач не надав. Проте, таке твердження спростовується наявним в матеріалах справи табелем обліку робочого часу (т.1 а.с.208-209), а також поясненнями свідків, які надали в судовому засіданні пояснення про те, що позивач фактично не працював вже з 18.09.2003 року.

Крім того, зазначене підтверджується його поясненням, яке надано позивачем підприємству 29.09.2003 року з питання здійснення ним прогулу /т.1 а.с.89/. Щодо твердження позивача відносно незаконності його звільнення з 18.09.2003 року за заявою від 29.09.2003 року, то зазначене звільнення відбулось на підставі його власноручно написаної заяви.

Відповідно до редакції ст. 116 КЗпП України, що діяла на момент звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивачеві не було виплачено в повному обсязі нараховану йому заробітну плату, зазначене здійснено 03.10.2003 року, проте у день звільнення позивач не працював, оскільки перебував у відпустці відповідно до наданої ним заяви від 03.09.2003 року /т.1 а.с.90/, також позивачем не надано доказів того, що ним були пред'явлені вимоги про здійснення розрахунку раніше, ніж до виплати йому заробітної плати за відомістю, проте свідками підтверджено, що позивач вже після звільнення, у жовтні місяці 2003 року, звертався до відповідача про виплату йому належних сум за час тимчасової непрацездатності протягом серпня - вересня місяця 2003 року.

За таких обставин суд зробив правильний висновок, що позивачу було відомо про розмір належних йому сум та про те, що відповідачем не у повному обсязі здійснено розрахунок при звільненні, а саме: не виплачено кошти за час тимчасової непрацездатності позивача протягом серпня - вересня місяця 2003 року, оскільки позивачем листок непрацездатності був поданий вже після звільнення та здійснення розрахунку.

Із пояснень свідків вбачається, що позивачем було подано підприємству листок непрацездатності у жовтні місяці 2003 року, внаслідок чого, відповідно до протоколу від 30.10.2003 року № 10 комісією із соціального страхування підприємства, до компетенції якої відповідно до ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" входить прийняття рішення про надання соціальних послуг, позивачу було донараховане 146,76 грн. (121,06 грн. до видачі). Зазначені кошти видано згідно платіжної відомості б\н до касового ордеру № 734 від 09.12.2003 року. У суда не було можливості встановити точну дату, коли саме позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату коштів, належних йому за листком непрацездатності, за період серпень-вересень 2003 року, проте слід погодитися з доводами представників відповідача, що підтверджуються поясненнями свідків, щодо того, що позивач з такою вимогою звертався у жовтні 2003 року, коли також було подано позивачем документи, що свідчили про його непрацездатність, та на підставі яких йому було донараховане кошти у сумі 146,76 грн. Разом з тим, позивачем не надано розрахунку строку затримки та розрахунку середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, що позбавлло суд можливості встановити розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, ствердження позивача про невиплату йому заборгованості по заробітній платі є недоведеними. Що стосується компенсації за невикористану відпустку, яку не отримав позивач при розрахунку, то з матеріалів справи вбачається, що така компенсація не підлягала нарахуванню та виплаті, оскільки суду надані докази, що позивач звертався до керівництва з приводу надання чергових відпусток та відповідно до наказів-розпоряджень вони йому надавались /т.1 а.с.83-86/. В зв'язку з чим вимоги стосовно компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Щодо твердження позивача в апеляційній скарзі про недоведеність у справі таких обставин, як виплата йому взагалі заробітної плати, то матеріали справи містять беззаперечні докази безпідставності таких тверджень, зокрема, доказами отримання позивачем заробітної плати є відповідні відомості із видачі заробітної плати позивачу (позивачем ставилося питання про підробку його підпису лише на одній відомості - від 09.12.2003 року, тобто позивач висловив заперечення лише проти за фактом однієї видачі коштів, а не всіх), листом філії Укрексімбанку про зарахування на картковий рахунок, відкритого на ім'я ОСОБА_2 коштів (попри те, що відповідачем було заявлено клопотання про витребування у банку копії договору, позивачем навіть висловлені заперечення проти задоволення такого клопотання, та в подальшому позивачем не надано жодного доказу на спростування свого твердження щодо не укладання ним відповідного договору на відкриття ним у 2003 році карткового рахунку для зарахування заробітної плати від АТЗТ "ІМРП"), а свідком ОСОБА_10 було підтверджено, що здебільшого він отримував належну заробітну плату ОСОБА_2 відповідно до отриманої ним від позивача довіреності, яка згідно пояснень свідка ОСОБА_10 зберігалася у бухгалтерії, та під час огляду відомостей на виплату заробітної плати ОСОБА_10 підтвердив свій підпис на відомостях із виплати заробітної плати, та що позивач жодного разу не пред'являв до нього будь-яких претензій щодо такого порядку отримання коштів у касі підприємства тощо. Твердження позивача щодо того, що він працював після звільнення 18.09.2003 року, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, табелем обліку робочого часу юридичного відділу АТЗТ "ІМРП" за вересень 2003 року, його власноручними поясненнями про те, що він був відсутній з 04.09.2003 року по 29.09.2003 року, а також поясненнями свідків у справі. Крім того, позивач не надав суду для огляду своєї трудової книжки, відомості з якої могли б підтвердити його твердження, що він працював після звільнення, позивач не оскаржував наказ про звільнення (дата звільнення), та під час судового розгляду не заявляв таких вимог. Тобто, позивачем фактично не спростовується дата звільнення, а жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо продовження ним роботи на АТЗТ "ІМРП" після 18.09.2003 року позивачем не надано.