Головуючий в 1 інстанції Андреєв В.В.

Доповідач Жданова В.С.

Категорія 53

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Жданової В.С.

суддів Тимченко О.О., Принцевської В.П.

при секретарі Маханько В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства фірми "Євробуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18 квітня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ПП фірми "Євробуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове. . В обґрунтування доводів посилається на те, що суд невірно визначив дату звільнення, оскільки вона перебувала на лікарняному, тому невірно проведений розрахунок суми, яка належить виплаті при звільненні. Повторно викладає обґрунтування позовних вимог, які просить задовольнити у повному обсязі.

Позивачка в судове засідання не з"явилась. В наданій апеляційному суду заяві від 14.06.2013 р. вх..20458 просить розглянути цивільну справу без її участі.

Представник відповідача просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на підприємстві відповідача з 15.08.2011 року по 19.04.2012 року, звільнена на підставі власної заяви за ст. 38 КЗпП України

Перебуваючи на лікарняному з 05.04.2012 року, позивачка своєю заявою від 05.04.2012 року просила звільнити її за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Згідно наказу №15 від 18.04.2012 року позивачка звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (322-08) з 19.04.2012 року, підстава - власне бажання. Відповідно до актів від 27.04.2012 року ОСОБА_1 відмовилась отримати трудову книжку та ознайомитись з наказом №15 від 18.04.2012 року.

Заявою від 01.11.2011 року позивачка просила встановити робочий день тривалістю 7 годин у зв'язку з переходом на зимовий час та труднощами проїзду на транспорті.

Наказом №72 від 04.11.2011 року змінена тривалість робочого дня на ПП фірма "Євробуд" на 1 годину, з яким позивачка була ознайомлена під розпис.

Згідно довідки №35/12 від 19.12.2012 року ОСОБА_1 по листку непрацездатності №887989 була нарахована заробітна плата у розмірі 462,26 грн., компенсація за невикористану відпустку у розмірі 1810,84 грн., по листку непрацездатності №887989 з 05.04.2012 року по 09.04.2012 року за 3 дні за рахунок підприємства 436,38 грн., а всього 2709,48 грн. З урахуванням утримань на банківську картку позивача було перераховано 2226,08 грн.

Згідно довідки №36/12 від 19.12.2012 року про нарахування і виплату за листком непрацездатності №887989 позивачу нараховано 1309,14 грн., з урахуванням утримань виплачено 1000 грн. відповідно до касового ордеру і 90,52 грн. відповідно до поштового переказу (а.с. 41-43)

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно розглянув заявлений позов на підставі наданих сторонами доказів та прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивачки.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Виходячи зі змісту цієї статті, працівникові дається безумовне право на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку, встановленого ст. 38 КЗпП України.

Судом встановлено, що 05.04.2012 року позивач подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з проведенням остаточного розрахунку та нарахувати компенсацію за невикористану відпустку. Наказом N 15 від 18.04.2012 року згідно поданої заяви позивачку було звільнено з роботи на підставі статті 38 КЗпП України з 19.04.2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що протягом двотижневого строку попередження про розірвання трудового договору позивачка не відкликала заяву про звільнення, її дії після подачі заяви свідчили про реальність наміру на припинення трудових відносин з відповідачем. При звільненні позивача на підставі статті 38 КЗпП України відповідачем не було порушено встановленого законом порядку звільнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що її звільнено незаконно є неспроможними, оскільки норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України, стосовно обмеження на звільнення працівників в період їхньої тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, розповсюджуються лише на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так як жодних обмежень на звільнення працівника за власним бажанням у період його тимчасової непрацездатності законодавством про працю не передбачено, звільнення повинно бути проведено з дотриманням двохтижневого строку попередження про розірвання трудового договору. Відповідачем вказаний термін витримано, заяву про звільнення позивачка не відкликала, тому у відповідача не було обґрунтованих підстав для відмови у розірванні трудового договору на підставі поданої позивачкою заяви.

Інші позовні вимоги позивачки є похідними від вирішення питання щодо дати звільнення. Оскільки звільнення позивачки за ст. 38 КЗпП України (322-08) з 19.04.2012 року є обґрунтованим, не вбачається підстав для стягнення допомоги у зв"язку з непрацездатністю за період з 23.04.2012 р. по 18.05.2012 р., яка мала місце після звільнення; заборгованості із заробітної плати за період після звільнення; середнього заробітку за час затримки розрахунку, який проведено своєчасно і в повному обсязі тощо.

Також неспроможними є доводи апеляційної скарги про те, що з 7.11.2011 року позивачці незаконно зменшено заробітну плату. Згідно ст. 94 КЗпП України (322-08) заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, які власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору. Встановлено, що 01.11.2011 року позивачка звернулась із заявою до відповідача про встановлення робочого дня тривалістю 7 годин у зв'язку з переходом на зимовий час та труднощами проїзду на транспорті. Наказом №72 від 04.11.2011 року змінена тривалість робочого дня на ПП фірма "Євробуд" на 1 годину, з яким позивачка була ознайомлена під розпис. Таким чином зменшення тривалості робочого часу та нарахування заробітної плати за відпрацьований час проведено за згодою позивачки, що перебуває у відповідності до вимог діючого трудового законодавства.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачці не доплачено 1066,78 грн, що за її твердженням є різницею між нарахованою сумою заробітної плати та сумою фактично перерахованою на картковий рахунок банку. Встановлено, що вказана сума є компенсацією за невикористані 17 днів відпустки та допомога по тимчасові непрацездатності за двома листками непрацездатності, виплата яких проведена в квітні 2012 року при звільненні, що підтверджено розрахунком, банківськими переведеннями та довідками від 22.1..2012 ро. та 19.12.2012 р.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315 ЦПК України апеляційний суд,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 квітня 2013року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.