2108/2-446/2011 Про визнання недійсним договору довічного утримання - 18.06.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання недійсним договору довічного утримання,-

У січні 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду зі вказаним цивільним позовом, в якому просили визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 06.05.2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Вимоги обґрунтували тим, що на момент укладення спірного договору житловий будинок по АДРЕСА_1, що є предметом договору був самочинним і ОСОБА_8 набула права власності на нього неправомірно, а отже не мала права укладати будь-які угоди відносно цього будинку.

Зазначили, що укладенням оспорюваного договору довічного утримання порушено їх права, оскільки через набуття ОСОБА_7 права власності на житловий будинок, не виконується рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.03.2008 року, яким зобов'язано ОСОБА_9 знести самовільно збудований житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1. Залізний Порт Голопристанського р-ну Херсонської області.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги.

В письмових запереченнях представник відповідача адвокат ОСОБА_11 просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.

Неявка в судове засідання третіх осіб відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами порушення оспорюваною угодою їх прав на володіння та користування належним їм нерухомим майном .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.03.2008 року встановлено, що зведення ОСОБА_9 житлового будинку з порушенням державно- будівельних, санітарних, протипожежних норм призвело до погіршення освітлення приміщень, розташованих в будинку ОСОБА_6 та порушення пожежних норм, які використовуються у відстані між будівлями і зобов'язано ОСОБА_9 знести за свій рахунок самовільно збудований житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1.

01.07.2008 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного рішення суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 09.04.2010 р. замінено сторону виконавчого провадження та замість стягувача ОСОБА_12 визначено стягувачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21.08.2008 року, яке було скасоване рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 28.10.2010 року за ОСОБА_9 визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1.

На підставі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 вересня 2008 року, яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 03.11.2010 року право власності на зазначений будинок визнано за ОСОБА_8, яка в свою чергу 06.05. 2009 року за нотаріально посвідченим договором довічного утримання, надала його у власність ОСОБА_7

Згідно зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

За положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. ч. 1 - 2 ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Виходячи з того, що позивачі не є стороною договору довічного утримання, оспорюючи його дійсність вони повинні довести, що вчиненням правочину порушені їх права та законні інтереси, і що саме визнання недійсним укладеного між іншими сторонами договору довічного утримання є тим способом захисту, яким буде їх відновлено .

Матеріали справи свідчать, що права володіння, користування чи розпорядження відносно предмету зазначеного договору- будинку та земельної ділянки позивачі на час укладення договору не мали.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилаються на те, що оспорюваним договором порушені їх права, як власників будинку та суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1, оскільки набуття ОСОБА_7 права власності на самочинно збудований будинок по АДРЕСА_1 перешкоджає виконанню рішення Дніпровського районного суду від 06.03.2008 року про його знесення.

Таким чином звернення позивачів до суду обумовлено виконанням судового рішення ухваленого у іншій цивільній справі при вирішенні спору між іншими сторонами.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.03.2008 року здійснено захист цивільних прав власника житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 на належне володіння, користування і розпорядження об'єктом нерухомості, що є його власністю.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 09.04.2010 р. змінено спосіб та порядок виконання Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.03.2008 року про визнання самовільним будівництвом та знесення самовільно збудованого житлового будинку шляхом проведення робіт по знесенню житлового будинку АДРЕСА_1 за рахунок стягувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За таких обставин, зважаючи на те, що права власників житлового будинку АДРЕСА_1 захищені у судовому порядку, судом визначено спосіб і порядок виконання судового рішення, і воно підлягає виконанню в порядку визначеному Законом України " Про виконавче провадження" (606-14) , зокрема статтями 8, 75 цього Закону, судова колегія вважає правильним висновок суду про відсутність підстав для захисту прав позивачів на володіння, користування і розпорядження належним йому об'єктом нерухомості по АДРЕСА_1 у спосіб визначений ст. 215, 216 ЦК України - визнання недійсним договору довічного утримання укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не грунтуються на нормах закону і не спростовують висновків суду.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Порушень норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, судом не допущено.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення із цього часу може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом 20 днів.