Справа № 0907/2-4120/2011

Провадження №22ц/779/1403/2013

Категорія 42

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого: Горблянського Я.Д.

суддів: Меленко О.Є., Шишка А.І.

секретаря Бойчука Л.М

з участю: апелянта ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

уповноваженої ВР України з прав людини ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, законного представника ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача служба у справах дітей Івано-Франківського МВК про виселення, усунення перешкод в користування жилим приміщенням та стягнення майнової шкоди, - за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Івано - Франківського міського суду від 20 квітня 2012 року, -

В грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9, третя особа на стороні відповідачів Служба у справах дітей Івано-Франківського міськвиконкому про виселення з квартири АДРЕСА_1 та усунення перешкод в користуванні цим житловим приміщенням, стягнення майнової шкоди.

В квітня 2011 року ОСОБА_7 пред`явила до ОСОБА_2 зустрічний позов, який пізніше уточнила, про стягнення різниці вартості квартири станом на 2012 рік в сумі 201 322грн., 56 830грн. розмір інфляційних втрат, 14 692,18грн - 3% річних та 50 000грн. моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_4 з квартири по АДРЕСА_1 та зобов'язано їх усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 приміщенням квартири шляхом звільнення квартири від належного їм майна та повернення ключів від вхідних дверей, передачі будинкової книги, технічного паспорту, договорів з комунальними підприємствами та розрахункових книжок по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 посилалась на те, що суд першої інстанції неповно, необ'єктивно дослідив дійсні обставини справи.

Зазначила, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у 1997 році продавець ОСОБА_2 свідомо ввела її в оману щодо належності ? квартири не їй, а відтак остання відповідно до ст. 388 ЦК України не має права на повернення цієї квартири.

Крім того, ОСОБА_2 не повернула апелянту кошти за вказану квартиру, а сума, яка підлягає поверненню 55826 грн. не є достатньою для купівлі будь-якого житла для проживання її сім'ї.

Вважає, що вона є добросовісним набувачем зазначеної квартири згідно договору купівлі-продажу, її у встановленому порядку зареєстровано у згаданому житловому приміщенні, в якому вона проживає з сім'єю, а тому відсутні підстави для виселення.

Крім того, апелянт вказала, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою її клопотання про відмову у позовних вимогах ОСОБА_2 за пропуском строку позовної давності та заперечення Служби у справах дітей проти вимоги щодо виселення малолітньої дитини.

Виходячи з зазначених доводів ОСОБА_7 просила оскаржене рішення скасувати, ухваливши нове про задоволення її зустрічного позову про стягнення спричиненої шкоди та відмову у позові ОСОБА_2

До апеляційної скарги ОСОБА_7 приєднався представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, вважаючи, що при розгляді даної справи судом першої інстанції було порушено права членів сім'ї відповідачки, допущено порушення вимог норм цивільного процесуального права.

Рішенням Апеляційного суду Івано - Франківської області від 22.10.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Івано - Франківського міського суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_1, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та стягнення майнової шкоди відмовлено. В зустрічному позові ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку із укладенням договору купівлі - продажу спірної квартири під впливом обману відмовлено.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 10.04.2013 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.11.2012 року, в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_4, треті особи виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про виселення, усунення перешкод в користування жилим приміщенням та стягнення майнової шкоди - скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_7 в зазначеній частині.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства рішення Івано-Франківського міського суду від 20 квітня 2012 року відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 фактично позбавлена можливості володіти, користуватись, розпоряджатись своїм майном, а тому відповідачі підлягають виселенню з квартири, що належить первісному позивачу без надання їм іншого житлового приміщення.

Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, таким, що відповідає дійсним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 19.06.1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого було відчужено квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.05.2002 року зазначений договір визнаний недійсним та зобов'язано ОСОБА_7 повернути квартиру позивачці та ОСОБА_12

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання цього рішення постановою від 21.06.2006 року за заявою ОСОБА_12 було відкрито виконавче провадження та складено акт від 10.07.2006 року відповідно до якого добровільно повернути житло ОСОБА_7 відмовляється. Відповідно до свідоцтва від 02.11.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_13, заяву ОСОБА_2 щодо необхідності звільнення спірної квартири, виселення та зняття з реєстрації у вказаній квартирі передано ОСОБА_7

З вищенаведеного вбачається, що власниками квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_12 здійснювались передбачені законодавством заходи для повернення власного майна.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок(частину будинку), квартиру, користуються ним(нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України (5464-10) підстави для позбавлення права на житло.

З практики Верховного Суду України та Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" від 28.01.2013 року (v2415740-13) вбачається що власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації. При цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.

Колегія суддів виходить з того, що разом із визнанням недійсним договору купівлі-продажу квартири в судовому порядку, припиненням у зв'язку із цим права власності на це майно припинилися також всі права на користування квартирою в ОСОБА_7 та її родини, оскільки останні не є членами сім'ї власників квартири.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці про підставність позовних вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_4 та зобов'язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні квартирою по АДРЕСА_1.

Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції у рішенні зайво зіслався на ст. 116 та ч.3 ст. 116 ЖК України вказавши відповідачів як осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення і підлягають виселення без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки факт самоправного зайняття спірної квартири сім'єю ОСОБА_4 не знайшов свого підтвердження.

Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 судом першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості.

Тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 квітня 2012 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, законного представника ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача служба у справах дітей Івано-Франківського МВК про виселення, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та стягнення майнової шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.