ПОСТАНОВА
Іменем України
04 вересня 2018 року
Київ
справа №809/1337/17
адміністративне провадження №К/9901/49277/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
за участю секретаря - Калініна О.С.;
учасники справи:
представник відповідача - Биков В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018 (судді- Довга О.І., Запотічний І.І., Сапіга В.П.)
у справі №809/1337/17 (876/714/18)
за позовом Приватного підприємства "Техноресурс"
до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
03.10.2017 Приватне підприємство "Техноресурс" звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2017 №0007721402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 193 935 грн., з них за основним зобов'язанням на 129 290 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 64 645 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що податковим органом протиправно донараховано суму ПДВ на підставі виключення зі складу податкового кредиту сум податку, які були сплачені при здійсненні операцій з придбання у контрагентів позивача, оскільки при проведенні перевірки Товариством надано всі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Обрив ланцюгів постачання не може свідчити про відсутність відповідних господарських операцій за участю позивача, який не несе відповідальності за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.01.2011 у №21-37а10, суд першої інстанції виходив із того, що з досліджених в судовому засіданні доказів встановити походження товару, придбаного ПП "Техноресурс" у ТОВ "Гранд Рів'єра" неможливо, контрагенти підприємства не мали жодної можливості реалізувати позивачу товар, який у них фактично був відсутній, ТТН не містять повних відомостей, так як в останніх зазначена виключно назва населеного пункту без вказівки на адреси навантаження і розвантаження, не вказані посади та прізвища відповідальних осіб, що відправили і прийняли товар та супровідні документи на вантаж, що в сукупності, поза розумним сумнівом, дає суду підстави вважати господарські операції, відображені у відповідних первинних документах, такими, що фактично не мали місця, тобто безтоварними. За відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Окремо суд зазначив про проведення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №32017200000000027 та №42014000000000056 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частино п'ятою статті 191, частиною третьою статті 212 КК України, в яких ТОВ "Гранд Рів'єра" та ТОВ "Атлен Торг" зазначаються як суб'єкти підприємницької діяльності з ознаками фіктивності.
Не погодившись із постановою суду позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018 апеляційну скаргу платника податків задоволено, постанову суду від 14.12.2017 скасовано, прийнято нову, якою позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2017 №0007721402.
Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції, із застосуванням правового висновку Верховного Суду України висловленого в постанові від 22.09.2015 у справі №2а-2717/11/2670, зазначив, що на підтвердження реальності вчинення господарської операції позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення. Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10). Доводи щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки не встановлено наявність процесуального рішення у кримінальних справах, протоколів допиту свідків які б свідчили про наявність ознак фіктивного підприємства по контрагентах позивача.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції ГУ ДФС в Івано-Франківській області звернулося з касаційною скаргою, в якій посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просило постанову суду апеляційної інстанції від 26.03.2018 скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції від 14.12.2017.
Скаржник зазначив, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Гранд Рів'єра" та ТОВ "Атлен Торг" не підтверджено належними доказами, фактичної організаційно-технічної можливості для виконання умов, укладених між позивачем та контрагентами договорів не було, що в сукупності з наявними відомостями у кримінальних провадженнях є підтвердженням безтоварності операції між позивачем та зазначеними контрагентами.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судами попередніх інстанцій встановлено проведення позапланової виїзної документальної перевірки ПП "Техноресурс" з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій із придбання в січні 2017 року ТМЦ від ТОВ "Гранд Рів'єра" та ТОВ "Атлен Торг", за результатами якої складений акт перевірки від 29.06.2016 за №975/09-19-14-02/30342270 та встановлені порушення підпунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 129 290 грн. за лютий 2017 року.
На підставі акту перевірки 18.09.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення за №0007721402, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 193 935 грн.
ПП "Техноресурс" віднесло до складу податкового кредиту суму податку, сплаченого згідно договорів поставки, укладених з ТОВ "Гранд Рівєра" та ТОВ "Атлен Торг" за №30-2/01 та №30/01 від 30.01.2017 на 668 400 грн. і 678 900 грн. відповідно, відобразивши у податковому обліку операції поставки гумової суміші та фторопласту (ТОВ "Атлен Торг") та заготовок поршня і клапана (ТОВ "Гранд Рівєра" ).
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 вказаної статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавець передбачає реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №817/537/17 (адміністративне провадження №К/9901/4401/17), презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.
Всупереч вимогам статті 317 КАС України, апеляційний суд не зазначив яким обставинам справи не відповідають висновки суду першої інстанції, в чому полягає неправильне застосовування норм матеріального права, апеляційний суд не надав оцінку доводам контролюючого органу які в системному зв'язку вірно проаналізовані судом першої інстанції.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 349, 532, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018 скасувати, залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І.А. Гончарова
І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова