Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

"03" квітня 2013 р.

колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м.Феодосії у складі:

головуючого судді Притуленко О.В., суддів Моісеєнко Т.І., Кустової І.В., при секретарі Мартиненко М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 27 грудня 2012 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу в розмірі 20000 доларів США, що еквівалентно 159798 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що 10 листопада 2008 року відповідач взяв у нього в борг грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом двох тижнів з дня пред'явлення вимоги про їх повернення, про що написав письмову розписку. 15 лютого 2009 року позивач звернувся до ОСОБА_7 з письмовою вимогою про повернення позичених грошових коштів, проте в обумовлений між сторонами строк відповідач суму боргу не повернув.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 27 грудня 2012 року позов задоволений: суд стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість в розмірі 159798 грн., судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1598 грн. та з проведенням судової експертизи в розмірі 1800 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На думку апелянта, суд не дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, позивача та його представника, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики, ОСОБА_7 зобов'язався повернути суму позики у встановлений в договорі строк, проте своїх зобов'язань не виконав.

Такий висновок слід визнати правильним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як вбачається зі змісту розписки від 10 листопада 2008 року, ОСОБА_7 отримав у ОСОБА_6 кошти в розмірі 20000 доларів США для придбання металопрокату та інших будматеріалів для подальшої реалізації з території бази, що орендується у ОСОБА_6, та зобов'язався повернути отримані гроші ОСОБА_6 протягом двох тижнів з дня пред'явлення вимоги про їх повернення (а.с. 15).

Зміст вказаної розписки (зокрема, обов'язок по поверненню отриманих грошових коштів) свідчить про те, що між сторонами був укладений договір позики. Відтак, суд першої інстанції правильно визначив правову природу спірних правовідносин.

Посилання апелянта на те, що кошти передавалися, згідно розписки, на виконання договору доручення по придбанню металопрокату та інших будматеріалів, не спростовує вказаного висновку суду, оскільки мета, для якої позичались грошові кошти позичальником, не свідчить про отримання ним коштів на виконання певних дій від імені та за рахунок позикодавця.

Встановлено, що 15 лютого 2009 року ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_7 з письмовою вимогою про повернення позичених грошових коштів (а.с. 14), але у визначений домовленістю строк відповідач своїх договірних зобов'язань не виконав, позичені грошові кошти позивачеві не повернув.

За таких обставин, суд правомірно задовольнив вимоги позивача по стягненню з відповідача на його користь вказаної грошової суми.

Доводи апелянта про те, що під час розгляду справи суд першої інстанції повинен був дослідити чи дійсно між сторонами існували відносини оренди, на яких умовах здійснювалась вказана оренда, хто був власником закуплених будівельних матеріалів та хто отримував кошти від продажу будівельних матеріалів не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки, на порушення ст.ст. 10, 60 ЦПК України, відповідач не довів належними та допустимими доказами передачу йому грошових коштів на виконання будь-якого доручення або з інших підстав.

Не оспорювався вказаний договір в установленому законом порядку (ч.1 ст. 1051 ЦК України) і на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7, будучи допитаним в якості свідка, пояснив, що він не складав розписку про отримання спірних коштів. Проте, достовірність рукописного тексту, виконаного ОСОБА_7 на розписці від 10 листопада 2008 року та підпис про ознайомлення з вимогою позивача щодо повернення коштів підтверджується висновком експерта №557 від 6 грудня 2012 року, при здійсненні якого експерт мав більшу кількість порівняльного матеріалу, ніж було при проведені експертизи №995 від 22 червня 2012 року, що дозволило всебічно проаналізувати особливості письмово-рухового навику виконавця (а.с.171-177).

Таким чином, за відсутності рішення суду про недійсність розписки, знаходження розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання не припинено.

Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального закону при виправленні описки в ухвалі від 19 вересня 2012 року про призначення повторної експертизи в частині визначення експертної установи (первісно було призначено проведення повторної експертизи Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз, ухвалою від 20 вересня 2012 року шляхом виправлення описки експертну установу змінено на Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при ГУ МВС України в АР Крим), не можна визнати обґрунтованим. Згідно ухвали від 19 вересня 2012 року, суд задовольнив клопотання позивача щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи. Вказане клопотання викладено у заяві від 01.08.2012 року, в якій визначено експертну установу - Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при ГУ МВС України в АР Крим (а.с.84-85). За таких обставин, виправлення описки за ініціативою суду не суперечить положенню ч.1 ст. 219 ЦПК України.

Спростовуються матеріалами справи і доводи апелянта про порушення судом положень процесуального закону щодо відкриття провадження у справі. Ухвала від 15 лютого 2012 року (а.с.9) свідчить про виконання судом приписів ст. 122 ЦПК України. Помилка суду в зазначенні номеру справи не призвела до неправильного вирішення справи по суті, тому згідно ч.3 ст. 309 ЦПК України не може бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Безпідставним є також твердження апелянта про порушення судом норм процесуального закону в зв'язку з тим, що рішення у справі ухвалено за його відсутності.

Так, згідно матеріалів справи і технічного запису судового засідання, відповідач, будучи сповіщеним про час і місце судового розгляду, 27 грудня 2012 року з'явився в судове засідання, але після оголошення перерви за його клопотанням для ознайомлення з матеріалами справи, залишив залу судового засідання, не повідомивши про причину.

За таких обставин, вирішення справи на підставі наявних у ній даних чи доказів не суперечить положенням ст. 169 ЦПК України.

Згідно ст. 309 ЦПК України порушення процесуальних норм є підставою для скасування рішення суду лише тоді, коли такі порушення призвели до неправильного вирішення спору. Однак, таких обставин колегією суддів не встановлено.

Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування ухваленого у справі рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 27 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.