2/0106/1770/2012 Про усунення перешкод у користуванні власністю (квартирою) та виселення із забороною користування квартирою - 01.04.2013 Прийняття

Головуючого судді:Курської А.Г. Суддів:Синельщікової О.В. Чистякової Т.І. При секретарі:Щегловій Н.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, третя особа - Орган опіки та піклування Євпаторійської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю квартирою АДРЕСА_1 та виселення із забороною ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 користуватися цією квартирою та за позовом ОСОБА_12, як третьої особи на стороні ОСОБА_6, що заявляє самостійні вимоги до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю 6/10 частками квартир АДРЕСА_1 шляхом виселення з цієї квартири та заборони в користуванні приміщеннями цієї квартири, за апеляційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року, -

21 серпня 2012 року ОСОБА_6 звернулась до Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Євпаторійської міської ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 червня 2004 року вона постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 У зазначеній квартирі зареєстровано її постійне місце проживання і проживання малолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також в квартирі прописані і проживають ОСОБА_13 і ОСОБА_12 ОСОБА_12 є власником 6/10 часток квартир № 4, 4 "а". До серпня 2012 року у них не було ніяких суперечок щодо питання проживання та користування приміщеннями квартири. Квартири № 4, 4 "а" складаються з чотирьох ізольованих житлових кімнат та приміщень загального користування: коридору, кухні, санвузла. Виходи з житлових кімнат здійснюються в загальний коридор.

Відповідач ОСОБА_8 зареєстрований і проживає у квартирі АДРЕСА_2 Позивачка була в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 1999 року по 04 січня 2005 року.

17 серпня 2012 року ОСОБА_8 зламав вхідні двері в загальний коридор, зламав замки на вхідних дверях в житлову кімнату № 4 і самоправно її зайняв, заволодівши її майном. На всі вимоги звільнити житло ОСОБА_8 відповідає нецензурною лайкою, відмовляючись виконати законну вимогу. У зайняту ним кімнату ніхто не має доступу, всі спроби його виселити наштовхуються на загрозу фізичної розправи, нецензурну лайку. Вона змушена була звернутись в міліцію. Вважала, що відповідач немає жодних правових підстав користуватися спірною квартирою, оскільки він не є власником, він не прописаний в квартирі, він не є членом її родини. Самоправне фактичне вселення ОСОБА_8 в її квартиру, позбавило її з дочкою можливості проживати в ній. Іншого житла у них немає. Більш того, після самоправного зайняття частини квартири, ОСОБА_8 вселив туди ОСОБА_14 з її неповнолітніми дітьми, які не мають взагалі ніяких правових підставі перебувати в належній їй квартирі і користуватися цим майном. Однак всі спроби спонукати ОСОБА_14 до виселення, у тому числі і шляхом звернення до правоохоронних органів, не призвели до бажаного результату. Їй було рекомендовано звернутися до суду за захистом порушеного права.

ОСОБА_12, як третя особа із самостійними вимогами, також звернулась до Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення її та її дітей.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування від 30 вересня 2003 р. їй на праві власності належать 6/10 часток квартир АДРЕСА_1

Власник 4/10 часток цієї квартири у 2005 році помер, а його родина переїхала у інше місто. В квартирі № 4, 4 "а" прописані та постійно проживають - вона, ОСОБА_15, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Відповідач ОСОБА_8 постійно проживає в квартирі № 5 цього будинку, де зареєстроване його місце проживання.

Відповідачі ОСОБА_14, за даними паспортної-реєстраційної служби, зареєстровані по АДРЕСА_3 В серпні 2012 р. відповідачі самоправно зайняли частину квартири, а також частину приміщень загального користування призначених для користування власників квартир № 4, 4 "а". Усі вимоги про виселення з належної їй частки квартири були проігноровані. Відповідачі не є членами її родини. Між ними відсутні будь-які договори щодо порядку користування спірним майном. В кімнаті, яку самоуправно зайняли відповідачі, проживала її мати ОСОБА_6 з маленькою донькою ОСОБА_7. Відповідачі фактично позбавили їх права на проживання в квартирі. Це не може її не турбувати, адже мати внаслідок інвалідності не може працювати повною мірою, а малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, сама потребує постійного піклування.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 жовтня 2003р. за нею зареєстроване право власності на 6/10 часток квартир АДРЕСА_1 Частка не виділена в натурі, порядок користування спірною квартирою між співвласниками не визначався, ні в добровільному порядку, ні за рішенням суду. Все це свідчить про порушення з боку відповідачів її права власності та права вільного користування належним майном. Вселення відповідачів в належну їй квартиру порушує право власності та завдає суттєвих незручностей в користуванні квартирою, тому що це сторонні для неї особи, з якими, внаслідок їх протиправної поведінки, склалися неприязні стосунки.

ОСОБА_12 просила усунути перешкоди у здійсненні права користування власністю 6/10 частками квартир АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_18 з цієї квартири без надання іншого житла.

рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Орган опіки та піклування Євпаторійської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення, та за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 і її дітей, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення задоволено.

Усунено ОСОБА_6 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею - 26,2 кв.м.

Усунено ОСОБА_12 перешкоди у здійсненні права користування власністю - 6/10 частками квартири АДРЕСА_1

Виселено без надання іншого житла ОСОБА_8, ОСОБА_9 із неповнолітніми дітьми ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_5, з квартири АДРЕСА_1 яка складається у житловому будинку літ. "Б" з квартири № 4, приміщення № 13-а-балкон; 13, 14 - житлові кімнати, житловою площею 26,2 кв.м.; приміщення № 11, 12 - загального користування співвласників, загальною площею 40,4 кв.м. та з 6/10 часток квартири АДРЕСА_1 які складаються у житловому будинку літ. "Б" з квартири 4 "а", приміщення № 15 - коридор, 15 - а, 16 - житлові кімнати, житловою площею 32,8 кв.м.; приміщення № 11, 12 - загального користування співвласників, загальною площею 49,8 кв.м.

Не погодившись з рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи та просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що розглядаючи позов суд першої інстанції в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не визначив зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, правильного застосування матеріальної норми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення в цій частині.

Суд в рішенні прийшов до хибного висновку про те, що ОСОБА_8 не набув права власності на спірну квартиру і безпідставно її займає разом із членами своєї сім'ї.

Судом залишені поза увагою судові рішення, які мають приюдиційне значення в справі та мають суттєве значення для вирішення спору. В рішенні судом невірно застосовані норми ЖК України (5464-10) , СК України (2947-14) та норми цивільного законодавства. Справа вирішена відносно прав особ, які не є стороною в справі - ОСОБА_17 та ОСОБА_18, в той час, як в житловому приміщенні проживають неповнолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ставиться питання про скасування рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року як такого, що ухвалено з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають юридичне значення та про ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

01 квітня 2013 року до канцелярії Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від ОСОБА_6 та ОСОБА_12 надійшла заява про розгляд цивільної справи за їх відсутності.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_6 та ОСОБА_12 через свого представника одержали копію апеляційної скарги ОСОБА_9, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що мали повідомити і свого представника за довіреністю, звернулись до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, то судова колегія виходячи з вимог закону про строки розгляду справи, вважає за необхідне справу розглянути у їх відсутності, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Неявка осіб, які беруть учать у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи являється їх волевиявленням, які свідчать про відмову від реалізації свого прав та безпосередню участь в судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті за доводами апеляційних скарг.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_14 та представника - ОСОБА_19, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає апеляційні скарги частково обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.

Згідно зі статтями 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_20, яка з нею проживала у квартирі АДРЕСА_1 до пред'явлення позову у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими в частині порушення прав ОСОБА_6 та її дочки ОСОБА_20 і підлягають захисту шляхом усунення перешкод ОСОБА_6 у користуванні квартирою, в яку без її згоди вселився ОСОБА_8 та вселив ОСОБА_9 з її дітьми та виселення зазначених осіб на вимогу ОСОБА_6, яка хоча і не є власником спірної квартири, проте у неї є право володіння і користування цим майном на підставах передбачених законом. Що стосується дочки ОСОБА_20, то її право є похідним від права на житло її матері.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_12, третьої особи із самостійними вимогами до цих же відповідачів, суд виходив з того, що вони є доведеними та обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст. 391 ЦПК України та ст. 116 ЖК України, оскільки спірні житлові приміщення між співвласниками ОСОБА_12 та ОСОБА_8 реально не поділені і між ними не встановлено порядку користування житловими приміщеннями, а тому ОСОБА_8 порушив її права тим, що самовільно вселився у квартиру без згоди інших співвласників, в тому числі ОСОБА_12, та самовільно вселив в квартиру ОСОБА_21 з її дітьми, а тому обраний ОСОБА_12 спосіб захисту є правомірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Але з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не погоджується і визнає їх необґрунтованими та незаконними, у зв'язку з нижченаведеним.

З матеріалів справи убачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 жовтня 1995 року в порядку приватизації 6/10 часток квартир АДРЕСА_1 передано в рівних частках ОСОБА_22 та членам її сім'ї: ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_8, тобто по 6/40 часток кожному.

В подальшому на підставі договору дарування частини квартири від 13 квітня 2001 року ОСОБА_22 та ОСОБА_23 подарували свої частки квартири, а ОСОБА_8 прийняв від них в дар 3/10 (6/40 + 6/40) частини квартир АДРЕСА_1

На підставі договору дарування посвідченого 23 грудня 2002 року нотаріусом, до ОСОБА_8 перейшло 6/40 часток цієї ж приватизованої квартири від брата ОСОБА_24.

Отже, з урахуванням належних ОСОБА_8 6/40 часток в порядку приватизації, 6/40 часток, що отримано в дар від брата та 3/10 часток отриманих в дар від батьків, ОСОБА_8 набув права власності на 6/10 часток квартир АДРЕСА_1 В подальшому це майно було подароване ним ОСОБА_12

Право власності на 4/10 часток квартир № 4, 4 "а", як пояснив в суді апеляційної інстанції ОСОБА_8, належало сторонній особі, ОСОБА_25 Згодом за договором купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року, зареєстрованого на Першій Євпаторійській товарній біржі в реєстрі за № 777, зареєстрованого КРП "БТІ м. Євпаторії" 24 вересня 2010 року відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27436016 реєстраційний № 4625935 номер запису: 3112 в книзі: 78, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 27454583, виданого КРП "БРТІ м. Євпаторії" 27 вересня 2010 року, відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого КРП "БРТІ м. Євпаторії" від 27 вересня 2010 року, де вартість квартири зазначена 37256 грн., власником цього майна став ОСОБА_8, який продав зазначене майно на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна з аукціону відповідно до Протоколу № 40 від 30 вересня 2010 року ОСОБА_6

рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 червня 2012 року цей договір було визнано недійсним та скасовано реєстрацію права власності в КРП "БРТІ м. Євпаторії" за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1. На цей час зазначене рішення набрало законної сили і в цій частині не скасоване.

Перевіряючи правовідносини сторін, суд першої інстанції визнав встановленим, що у позивачки ОСОБА_6 виникло право користування квартирою на підставі закону. Але такий висновок суду не узгоджується з нормами матеріального права, оскільки на засадах змагальності позивачкою не доведено, а судом не встановлено, що ОСОБА_6 набула права за законом або за договором: орендаря, зберігача, заставодержателя або права власності на підставі ст.ст. 344, 376 ЦК України тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 318 ЦК України усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Разом з цим, захисту підлягають не тільки права й законні інтереси власників майна, а й можливий захист осіб, які є потенційними власниками, тобто у таких осіб, у яких лише у разі звернення до суду виникне право власності (ст.ст. 344, 376 ЦК України).

За нормами діючого законодавства застосовування механізмів захисту права власності використовується і для захисту прав не власників. Так само повинні захищатись права осіб, яким майно належить на договірних підставах, тобто які перебувають з власником майна в зобов'язальних правовідносинах. До них відносяться орендарі (наймачі), зберігачі, заставодержателі тощо.

Крім цього, ст. 395 ЦК України передбачається можливість існування інших видів речових прав, як зазначених у ній, так і таких, що можуть встановлюватися іншими законами. Положення ст. 396 ЦК України визначають для особи, яка має інше речове право на чуже майно, право на захист цього права, в тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України (435-15) .

Отже, законний володілець може пред'являти позов до власника про захист від незаконних дій останнього, що не пов'язані з умовами відповідного договору (орендар до орендодавця у разі порушення його прав тощо).

Добросовісний набувач має можливість пред'явити позов до власника про відшкодування коштів на утримання майна, що перебувало в нього до часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що його володіння є незаконним.

Способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Відповідачами за позовами про захист прав на речі можуть бути як незаконні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за відповідним договором, а також особи, які заподіяли шкоду власнику, або у інший спосіб порушили його права та законні інтереси.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його прав в майбутньому.

Підставою для задоволення негаторного позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення прав позивачки ОСОБА_6 за первісним позовом, як законного володільця, зокрема тим, що відповідач, її колишній чоловік (батько її дитини), незаконно вселився до квартири, що належала їй на праві власності за договором купівлі-продажу із своєю новою дружиною та її дітьми, чим позбавив її та малолітню дочку права користування цією квартирою і речами, що в ній знаходяться, але такі висновки суду не підтверджені матеріалами справи.

Під час розгляду спору по суті встановлено, що правовідносини сторін за первинним позовом зводяться фактично до того, що колишній неволодіючий власник, пред'явив негаторний позов до володіючого власника поновленого в праві на квартиру за рішенням суду, про усунення перешкод у користуванні квартирою для себе та дитини, шляхом виселення самочинно вселившигося до квартири попереднього власника разом із членами його сім'ї.

Зважаючи на те, що біржовий договір про відчуження майна, сторонами якого були позивачка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_8 (колишнє подружжя), визнано судом недійсним, то й володіння позивачкою за первинним позовом, квартирою (як майном), є неправомірним, оскільки договір, за яким її було набуто, визнано недійсним, а відповідно в неї немає правових підстав для набуття права на таке майно.

Надалі відповідно до прямого застереження абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, ця квартира повертається до особи відчужувача, тобто до відповідача ОСОБА_8, як попереднього власника, який був стороною такого правочину (реституція).

Суд у порушення вимог ст.ст. 212, 214 ЦПК України не вказав, на підставі яких норм права та зібраних у справі доказів він дійшов висновку про наявність права у позивача як у власника, що підлягає захисту у спосіб нею обраний.

За статтею 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий і неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ, а метою проведення попереднього судового засідання є, в тому числі, забезпечення правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 130 ЦПК України).

Зазначені цілі цивільного судочинства можливо реалізувати лише відповідним виявленням і з'ясуванням спірних матеріальних правовідносин між учасниками спору при розгляді справи по суті.

Разом з цим, заінтересованість особи, яка звертається до суду, пов'язана із її конституційним правом на судовий захист. При цьому позивач може і добросовісно помилятися в наявності в нього суб'єктивного матеріального права, однак з цієї підстави суд, розглянувши справу по суті, і не встановивши юридичної заінтересованості у справі позивача, відмовляє в задоволенні позову.

Судова колегія дійшла висновку, що позивачка ОСОБА_6 не має юридичної заінтересованості у справі, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що на час вирішення справи по суті вона не є власником квартири № 4 ні за законом, ні за договором, оскільки на підставі рішення Євпаторійського міського суду АР Крим визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 4, який було укладено між ОСОБА_8 та нею, а тому вона не набуває права вимагати усунення перешкод у користуванні квартирою № 4 на підставі ст. 391 ЦК України та виселення ОСОБА_8 з членами його сім'ї.

Про своє вселення до спірного житла квартир № 4, 4 "а" ОСОБА_6 позову не заявляла.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції не врахував правовий статус ОСОБА_6 у цій квартирі і те, що вона не має право на звернення до суду в своїх інтересах з таким позовом до ОСОБА_8, тому судом було порушено положення ст. 391 ЦК України та ст.ст. 98, 99 ЖК України, оскільки ОСОБА_8 не є тимчасовим жильцем, а залишається співвласником квартир № 4, 4 "а" разом з ОСОБА_12 (дочкою ОСОБА_6 від попереднього шлюбу).

ОСОБА_12 також не вправі вимагати виселення ОСОБА_8, право якого на користування цими житловими приміщеннями є рівним з нею, як співвласника квартир № 4, 4 "а" на 4/10 частки.

В даному випадку ОСОБА_12 вправі ставити питання про усунення перешкод як власнику у користуванні власністю (6/10 часток) квартир № 4, 4 "а") шляхом свого вселення до квартири, право користування житловою площею в яких не встановлено між співвласниками, але з таким позовом до суду вона не зверталась.

Разом з цим, саме ОСОБА_12 вправі ставити питання і про усунення перешкод у користуванні квартирами № 4, 4 "а" шляхом виселення ОСОБА_9 з дітьми, яких туди було поселено ОСОБА_8 без її згоди.

Що стосується захисту прав неповнолітньої дочки сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_6, то колегія суддів вважає, що вона за відсутності житла у матері, має право на користування житловим приміщенням у батька, проти чого він не заперечує.

Але мати ОСОБА_6 не зверталась до суду з позовом в інтересах малолітньої дитини про її вселення до квартир № 4, 4 "а", а вибрала способом захисту малолітньої дочки ОСОБА_20 усунення перешкод власнику у користуванні майном (ст. 391 ЦК України) шляхом виселення батька ОСОБА_8 та відповідачів ОСОБА_9 з дітьми: ОСОБА_10 та ОСОБА_11, що є неналежним способом захисту, оскільки дочка сторін ОСОБА_6 і ОСОБА_8, ОСОБА_22, не була і не є ані власником квартири № 4, ані власником квартири № 4 "а", а має статус члена сім'ї власників ОСОБА_8 та ОСОБА_12, одному вона приходиться дочкою, а іншій рідною сестрою.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору за обома позовами, а відтак суд необґрунтовано виселив фактичного власника ОСОБА_8

В засіданні суду апеляційної інстанції апелянти наполягали на тому, що суд першої інстанції неправильно визначився із особами, які поселилися разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до квартир № 4, 4 "а" і помилково зазначив відповідачами у справі неповнолітніх дітей як ОСОБА_18 та ОСОБА_17, в той час як вони за документами (свідоцтвом про народження та паспортом) є ОСОБА_11 та ОСОБА_10.

Колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення в цій частині, оскільки ОСОБА_9 вселилася з дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_10 до квартир № 4, 4 "а" з порушенням встановленого законом порядку, без згоди другого із співвласників - ОСОБА_12 і не набула разом з дітьми прав та обов'язків, передбачених ст.ст. 156, 157 ЖК України як член сім'ї ОСОБА_8, а тому їх права не підлягають захисту і ОСОБА_12 вправі вимагати звільнення квартир № 4, 4 "а" на підставі ст. 391 ЦК України, шляхом їх виселення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_6 в її інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю: квартирою АДРЕСА_1 та виселення відповідачів із забороною їм користуватися цією квартирою і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 в її інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю: квартирою АДРЕСА_1 та про виселення відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 із забороною їм користуватися цією квартирою.

Це ж рішення в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_12 до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності 6/10 частками квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача ОСОБА_8 із забороною йому користуватися цією квартирою, скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_12 до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю 6/10 частками квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача ОСОБА_8 з цієї квартири та заборони йому користуватися приміщеннями квартири.

Це ж рішення в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_12 до відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю 6/10 частками квартири АДРЕСА_1 та їх виселення із забороною їм користуватися цією квартирою, змінити в частині зазначення осіб та в порядку усунення перешкод у користуванні 6/10 частками квартири АДРЕСА_1 виселити ОСОБА_9 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8.