1321/2555/12 Про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, внаслідок трудового каліцтва - 28.01.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Державного підприємства "Львіввугілля" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2012 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок трудового каліцтва, -

рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП "Львіввугілля" в користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок трудового каліцтва.

Стягнуто з ДП "Львіввугілля" в користь держави 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. судового збору.

рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ДП "Львіввугілля".

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що не погоджується із розміром моральної шкоди, а також щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог, оскільки стан його здоров'я пошкоджено безповоротно, чим порушено нормальні умови життя, він втратив можливість заробити на прожиття у працездатному віці.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДП "Львіввугілля" зазначає, що вказане рішення є незаконним через неповне з'ясування судом обставин справи. Позивачу у 1998 році безтерміново встановлено 50 % втрати працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом, а звільнений з роботи він був у 2009 році у зв'язку зі скороченням чисельності, з виплатою вихідної допомоги. На протязі тривалого часу він не звертався в суд щодо захисту своїх прав, оскільки вони підприємством не були порушені. Вважають, що позивач пропустив строк оскарження порушених його прав, в судовому порядку не доказана вина підприємства в отриманні ним моральної шкоди, судом безпідставно відмовлено в призначенні медико-соціальної експертизи.

Просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

ДП "Львіввугілля" повідомлене належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення йому рекомендованого поштового відправлення (а.с. 98), в судове засідання апеляційної інстанції, в особі його представника, не з»явилося, причину своєї неявки суду не повідомило, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід відхилити, а скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, зібраних та досліджених у суді доказів, позивач з 12.04.1982 року по 14.09.2009 року працював на шахті № 8 «Великомостівська-Комсомольська», яка в подальшому реорганізована в шахту «Візейська» ДП «Львіввугілля», виконував роботу: гірничого робітника третього розряду, прохідника четвертого розряду, гірничого монтажника четвертого розряду, гірничого робітника третього розряду на поверхні, столяра п'ятого розряду.

Судом встановлено, в серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1982 року по 2009 рік він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 1996 року під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав тілесні ушкодження. Висновком МСЕК від 16 квітня 1997 року (довідка серія 2-18 АИ № 003572) йому встановлено втрату 50 % професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом від 26 грудня 1996 року, а при повторному огляді висновком МСЕК від 15 травня 1998 року (довідка серія ЛВА-1 № 055069) йому безтерміново встановлено втрату 50 % професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом та встановлено третю групу інвалідності безстроково. Просить стягнути з відповідача на його користь 50 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди.

Районний суд, стягуючи з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України - щодо порушення відповідачем законних прав позивача, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте на момент виникнення спірних правовідносин статті 23, 1167 ЦК України (2003 р.), стаття 237-1 КЗпП України, яка набрала чинності 13.01.2000 року - не діяли, а тому положення цих статей, на які посилався районний суд у своєму рішенні, як на підставу відшкодування моральної шкоди, застосовуватися не можуть.

Не заслуговує на увагу і посилання суду першої інстанції на Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) від 23 березня 2007 року, щодо виключення ч. 3 ст. 34 цього Закону, оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли до набрання його чинності, тому суд повинен був керуватись законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодження здоров'я на виробництві вперше було передбачено Законом України «Про охорону праці», який введено в дію з 24 листопада 1992 року (згідно Постанови Верховної Ради України від 14 жовтня 1992 року № 2695-XII (2695-12) ) і який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці», відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Такий порядок був передбачений Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492 (492-94-п) , які введені в дію з 1 липня 1993 року.

Згідно абзацу 5 пункту 4 цих Правил, за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується така.

Відповідно до пункту 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, що діяли на час спірних правовідносин, право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

На час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалися п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків.

Крім того прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1105-14) від 23.09.1999 року, який вступив у дію з 1 квітня 2001 року встановлено, що заборгованість потерпілим на виробництві, яким до набрання чинності цим Законом (до 2 квітня 2001 року) підприємства, установи та організації не відшкодували моральної і матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу саме підприємством -ПД «Львіввугілля».

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов також до вірного висновку про те, що позивачу було заподіяно моральну шкоду внаслідок трудового каліцтва, яким спричинено втрату ним -ОСОБА_2 50% професійної працездатності.

Отже, у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди з часу, коли вперше йому було встановлено втрату професійної працездатності, спірні ж правовідносини на той час регулювалися Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаної з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492 (492-94-п) .

Проте, вирішуючи питання про розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що на час проведення первинного МСЕК, а саме 16 квітня 1997 року, діяла частина 2 п. 11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», в якій зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до Указу Президента України № 762 від 25 серпня 1996 року (762/96) «Про грошову реформу в Україні»розмір мінімальної заробітної плати складав 15 гривень.

Враховуючи зазначене та беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем ушкодження здоров'я та пов'язані з ним фізичні і моральні страждання, інтенсивність та довготривалість фізичних і психічних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, Апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути моральну шкоду у розмірі 3000 гривень (15 грн./розмір мінімальної заробітної плати/ х 200 мінімальних заробітних плат/ = 3000).

Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та ухвалив рішення без застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги позивача про збільшення розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я з 10 000 грн. до 50 000 грн. не ґрунтуються на законі, а тому її слід відхилити.

Безпідставним є також посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення моральної шкоди у відповідності до ст. 233 КЗпП України, виходячи з наступного.

Згідно ст. 233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

З набранням чинності ЦК України (435-15) 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України).

Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія ЦК України в редакції 1963 (1540-06) року, відповідно до ст. 83 якого - позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.

Доводи апеляційної скарги ДП «Львіввугілля»в частині, що судом першої інстанції було відмовлено у проведені експертизи для встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачу незаконними діями зі сторони відповідача, що позбавило можливості надати докази відсутності вини відповідача щодо спричинення такої шкоди, є безпідставними, оскільки втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено.

Викладене свідчить, що районний суд при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому судове рішення на підставі ч. 1 п. 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1 п. 4 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" задовольнити частково.

рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2012 року в частині стягнення з ДП "Львіввугілля" в користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок трудового каліцтва - скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля" в користь ОСОБА_2 3 000 (три тисячі) гривень у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва.