820/4771/17 Про скасування рішення Головного управління ДФС області про стягнення коштів платника податків у банках у рахунок погашення податкового боргу - 28.08.2018 Прийняття

У жовтні 2017 року Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) про скасування рішення № 1 від 02.10.2017 про стягнення коштів платника податків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, що рішення ГУ ДФС у Харківській області про стягнення коштів платника податків у банках у рахунок погашення податкового боргу є протиправним та суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки контролюючий орган не врахував, що позивач є комунальним підприємством та прийняв оскаржуване рішення без урахування вимог Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , Указу Президента України "Про державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 10.09.2014 та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" від 18.06.2014 № 217.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09.11.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, адміністративний позов задовольнив:

- скасував рішення ГУ ДФС у Харківській області № 1 від 02.10.2017 про стягнення коштів платника податків у банках у рахунок погашення податкового боргу;

- вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що контролюючий орган протиправно прийняв оскаржуване рішення, оскільки у Підприємства відсутня податкова звітність із визначенням однією податковою декларацією чи уточнюючим розрахунком податкового боргу, який перевищував чи дорівнював встановленій у пункті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) сумі у 5 мільйонів гривень. Крім цього суди дійшли висновку, що податкові вимоги № 1/27 від 16.01.2004 та № 2/28 від 21.02.2004 не стосуються податкового боргу позивача, який виник за період 2015-2016 роки, тому на податковий борг за вказаний період мала бути прийнята та надіслана платнику податків нова податкова вимога.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові Підприємству відмовити.

При цьому в обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС у Харківській області зазначило, що податковий борг Підприємства виник у 2004 році та не переривався, на момент прийняття рішення про стягнення коштів платника податків у банках у рахунок погашення податкового боргу існували всі обставини, передбачені пунктом 95.5 статті 95 ПК України. З набранням чинності ПК України (2755-17) з 01.01.2011 та втратою чинності Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не змінився правовий статус та функція податкової вимоги як письмової вимоги контролюючого органу до платника податків щодо погашення податкового боргу.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення, навівши доводи, аналогічні тим, що були викладені в позовній заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач є комунальним підприємством та перебуває у власності Ізюмської територіальної громади від імені якої діє Ізюмська міська рада Харківської області.

Згідно з приписами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) 16.02.2004 та 21.02.2004 контролюючим органом були складені та направлені на адресу позивача податкові вимоги за № 1/27 та № 2/28, відповідно.

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство має податковий борг у сумі 6224786,13 грн., у тому числі з податку на додану вартість 5958691,07 грн. та з податку на прибуток 266095,06 грн., який виник внаслідок несплати в установлений строк самостійно визначеного платником податків грошового зобов'язання. Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначена сума позивачем не заперечується.

У зв'язку з наявністю податкового боргу на майно Підприємства зареєстровано податкову заставу згідно з актом опису (щодо зміни предмета податкової застави) від 20.03.2014.

02.10.2017 ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення № 1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Правомірність прийняття зазначеного рішення є предметом розгляду цієї справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що пункт 95.5 статті 95 ПК України застосовується за наявності податкового боргу в розмірі 5 мільйонів гривень, що виник у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків в одній податковій декларації або одному уточнюючому розрахунку.

Однак колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим, таким, що не ґрунтується на нормах податкового законодавства, на підтвердження чого зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом пункту 54.1 статті 54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

У випадках, передбачених пунктом 54.3 статті 54 ПК України, обов'язок визначення суми грошових зобов'язань платника податків покладено на контролюючий орган, який згідно зі статтею 58 ПК України реалізує такі повноваження шляхом надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати сум податкового зобов'язання встановлені у статті 57 ПК України та складають 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації, визначеного пунктом 49.18 статті 49 ПК України, або протягом такого ж строку за днем отримання податкового повідомлення-рішення, а у випадку оскарження - за днем узгодження.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України сума узгодженого грошового зобов'язання, несплачена платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої в порядку, визначеному цим Кодексом, є податковим боргом.

У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК України).

Порядок реалізації права контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу визначено статтею 95 ПК України.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

У разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань (абзац другий пункту 95.5 статті 95 ПК України).

З огляду на зміст наведеної норми однією з необхідних умов для прийняття контролюючим органом рішення про стягнення коштів є наявність у платника податків податкового боргу, який перевищує 5 мільйонів гривень та виник у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку. При цьому грошове зобов'язання у сумі більш ніж 5 мільйонів гривень для цілей абзацу другого пункту 95.5 статті 95 ПК України не обов'язково повинно бути задекларовано в одній податковій декларації або в одному уточнюючому розрахунку, враховуючи правовий статус податкового боргу, визначений положеннями ПК України (2755-17) .

Крім того колегія суддів не погоджується також з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податкові вимоги № 1/27 від 16.01.2004 та № 2/28 від 21.02.2004 не стосуються податкового боргу позивача, який виник за період 2015-2016 роки, тому на податковий борг за вказаний період мала бути прийнята та надіслана платнику податків нова податкова вимога, виходячи з наступного.

Так, станом на час виникнення у позивача заборгованості та прийняття вказаних податкових вимог діяв Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) від 03.07.2001 №2181-ІІІ (далі - Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2181-ІІІ податкова вимога визначалась як письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.

Згідно з підпунктом 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181-ІІІ перша податкова вимога надсилалась не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, а друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки.

За змістом підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону № 2181-ІІІ у разі виникнення нового податкового боргу після направлення першої податкової вимоги друга податкова вимога мала містити суму консолідованого боргу без направлення нової податкової вимоги по новому податковому боргу. У контексті даної норми консолідованим вважався борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму нового податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги.

З 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності ПК України (2755-17) втратив чинність Закон №2181-ІІІ (2181-14) , однак правовий статус податкової вимоги суттєво не змінився.

Так, згідно з підпунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України визначено, що у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Отже, згідно з приписами ПК України (2755-17) платнику податків надсилається лише одна податкова вимога замість двох, визначених попередньо Законом № 2181-ІІІ (2181-14) , однак як ПК України (2755-17) , так і Законом № 2181-ІІІ (2181-14) передбачено, що в разі збільшення суми податкового боргу після направлення (вручення) податкової вимоги, нова податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що на податковий борг позивача за період 2015-2016 роки не повинна була надсилатися нова податкова вимога, оскільки податковий борг виник у 2004 році, не переривався, а Підприємству надсилалися податкові вимоги № 1/27 від 16.01.2004 та № 2/28 від 21.02.2004.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що відповідач після набрання чинності ПК України (2755-17) здійснив усі необхідні заходи, враховуючи організаційно-правову форму Підприємства, які дають контролюючому органу право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу та прийняття відповідно до вимог абзацу другого пункту 95.5 статті 95 ПК України оскаржуваного рішення № 1 від 02.10.2017.

За таких обставин Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 242, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову Ізюмського комунального підприємства теплових мереж до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування рішення.