РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2006 року колегія судців судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого Фащевської Н.Є.
суддів Ходоровського М.В., Жолудько Л.Д.
при секретарі Кріль Н.В.
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну
справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського
міськрайонного суду від 23 жовтня 2006 року, -
встановила:
ОСОБА_1 в липні 2006 року звернувся до суду з позовом про
визнання ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4. такими, що втратили
право на житло в квартирі АДРЕСА_1, посилаючись на те, що
відповідачі не проживають у спірній квартирі без поважних причин
понад встановлені законом строки.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня
2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і
ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги.
Апелянт вказав, що суд при ухваленні рішення незаконно визнав
спірну квартиру приватною власністю, а тому невірно застосував
норму матеріального права, а також безпідставно прийшов до
переконання про поважність причин відсутності відповідачів у
спірній квартирі.
У судовому засіданні апелянт підтримав свою апеляційну
скаргу, відповідачка та її представник скарги не визнали і
пояснили, що відсутність відповідачки викликана поважними
причинами.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення
сторін та представника, колегія вважає, що апеляційну скаргу слід
задовольнити з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу у визнанні відповідачів такими, що
втратили право на житло, суд виходив з того, що ОСОБА_2 та
неповнолітній син ОСОБА_1 не були відсутніми в спірній квартирі
понад встановлений ст.405 ЦК річний термін без поважних причин, а
тому їх не можна визнати такими, що втратили право на житло.
Справа № 22а-1235 Головуючий у 1 інст. Веклич А.О.
Категорія житлові Доповідач Фащевська Н.Є
Такий висновок суду суперечить вимогам закону та фактично
встановленим обставинам справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що спірна квартира не
перебуває у приватній власності позивача, позивач звертався з
позовом в порядку ст.71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
, а тому суд
безпідставно застосував норми ст.405 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Враховуючи наведене, колегія вважає, що відповідно до вимог
ст.309 ЦПК рішення суду слід скасувати і ухвалити нове рішення.
Згідно ст. 11 ЦПК Українисуд ( 1618-15 ) (1618-15)
розглядає цивільні
справи не інакше як за зверненням
фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на
підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому
шлюбі з 7 лютого 2004 року по 15 червня 2006 року, що
стверджується рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15
червня 2006 року, поясненнями сторін. В шлюбі IНФОРМАЦIЯ_1
народився син ОСОБА_5.
Квартира за НОМЕР_1, яка знаходиться в АДРЕСА_1 перебуває у
державній власності. Позивач по справі прописаний в квартирі з
1990 року, а відповідачі - з лютого 2005 року.
З січня 2005 року відповідачка з неповнолітнім сином залишила
спірну квартири, на її вимогу позивач відвіз належні ії речі у
квартиру по АДРЕСА_2.
Той факт, що відповідачка не проживає у спірній квартирі з
кінця 2005 року стверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7.,
ОСОБА_8., ОСОБА_9. які є сусідами по спірній квартирі. Докази
того, що зазначені свідки є родичами позивача відповідачка не
подала.
Суд не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_10., ОСОБА_11,
ОСОБА_12. як такі, що носять загальний характер.
Покази свідків ОСОБА_13.., ОСОБА_14., яких було допитано за
клопотанням відповідачки, суперечать показам відповідачки про те,
що вона не проживає у спірній квартирі з серпня 2006 року.
Крім того всі вищезазначені свідки є знайомими відповідачки,
проживають у віддалених від спірної квартири районах,
З позовної заяви ОСОБА_2 про розірвання шлюбу з ОСОБА_1., її
показань в судовому засіданні при розгляді даного позову
вбачається, що відповідачка фактично залишила позивача і переїхала
проживати в належну їй квартиру поАДРЕСА_2 в січні 2006 року, що
стверджується матеріалами оглянутої цивільної справи про
розірвання шлюбу.
Крім того, судом встановлено, що відповідачка має на праві
приватної власності в порядку приватизації 1/2 частину квартири по
АДРЕСА_3, що стверджується свідоцтвом про право власності на
житло, виданим 26 вересня 1993 року. Як пояснила сама
відповідачка, неповнолітній син відвідує дитячий садок в районі
знаходження належної їх квартири по АДРЕСА_2.
Посилання відповідачки на те, що її відсутність викликана
поважними причинами, оскільки позивач та його мати чинили їй
перешкоди у користуванні житлом у спірній квартирі, колегія не
приймає до уваги, оскільки дані доводи в судовому засіданні не
доведені відповідачкою.
Судом встановлено, що з вимогами про- усунення перешкод у
користуванні житлом, відповідачка у відповідні органи чи суд не
зверталась.
Подані відповідачкою докази про звернення її у правоохоронні
органи, колегія не приймає до уваги як належний доказ, оскільки з
такою заявою відповідачка звернулась 27 липня 2006 року, тобто
після подання позивачем позовної заяви про втрату нею права на
спірне житло.
Посилання відповідачки на те, що завдяки їй мати позивача
набула право на розширення житла, суд не приймає до уваги, як
таке, що немає правового значення для вирішення даного спору.
Крім того, судом встановлено, що квартиру по АДРЕСА_1
отримала мати позивача в 1990 році на склад сім'ї з чотирьох осіб,
а після народження дочки у 1995 році сім'я перебувала на
квартирній черзі на розширення житла. Відповідачка була прописана
у квартиру по АДРЕСА_1 лише у лютому 2005 року.
Згідно ст. 71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
член сімї наймача (
колишній член сімї) може бути визнаний таким, що втратив право
користування цим приміщенням, якщо був відсутнім протягом шести
місяців і без поважних причин.
Враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи
колегія вважає, що відповідачка з неповнолітнім сином, як "колишні
члени сім'ї, втратила право на житло в квартирі по АДРЕСА_1,
оскільки не проживали у ній понад встановлені законом строки без
поважних причин, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня
2006 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги
ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_4, IНФОРМАЦIЯ_1 такими, що втратили
право на житло в квартирі за АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і
може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України в
касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної
сили.