РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2006 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого -Малько О.С.
суддів: Оніпко О.В., Сабіни I.М.
при секретарі судового засідання Томашевській I.М.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,
приватного нотаріуса ОСОБА_4, приватного нотаріуса ОСОБА_5,
Рівненського бюро технічної інвентаризації, Рівненського міського
управління житлового господарства про визнання недійсними
доручення, наказу про приватизацію, свідоцтва про право власності,
договору купівлі-продажу квартири.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія
суддів, -встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 25 вересня 2006 року
визнано недійсними:
доручення ОСОБА_1 надане ОСОБА_2, посвідчене приватним
нотаріусом ОСОБА_4 19 липня 2003 року;
наказ управління комунального господарства Рівненського
міськвиконкому НОМЕР_1 від 8 липня 2003 року про приватизацію
квартири АДРЕСА_1 в м. Рівне;
свідоцтво про право власності від 8 липня 2003 року на
вказану квартиру;
договір купівлі - продажу цієї квартири, укладений між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом ОСОБА_5.
В апеляційній скарзі на вказане рішення представник ОСОБА_3 -
ОСОБА_6 покликається на порушення судом норм матеріального та
процесуального права при вирішенні справи,
Судом справу розглянуто у відсутність відповідача ОСОБА_2 -
чоловіка позивачки, вирішивши при цьому питання щодо його прав та
обов*язків.
Судом не дано вірної оцінки показанням нотаріуса ОСОБА_4, яка
посвідчувала довіреність від імені позивачки, на підставі якої
діяв ОСОБА_2, і стверджувала, що довіреність вчинена в присутності
позивачки.
Судом після проведення експертизи не залучено в якості
відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_4, тоді як згідно
експертизи довіреність є фіктивною.
Суд також на залучив до участі в справі орган опіки та
піклування, хоча позивачка доводить, що вона діє в інтересах
неповнолітніх дітей.
Судом при вирішенні справи не враховано, що позивачка є
власником лише 1/4 спірної квартири, однак заявила вимоги про
визнання недійсним договору купівлі-продажу недійсним в повному
обсязі, на що немала права.
Його довіритель є добросовісним набувачем спірної квартири, а
тому він не може бути позбавлений цього майна незалежно від того,
чи вибуло воно з володіння власника за його волею чи поза волею
власника.
Суд, визнавши угоду недійсною на підставі ч.1 ст.216
Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
України ( 435-15 ) (435-15)
, не вирішив
питання обов*язкової двосторонньої реституції, що в даному випадку
було обов*язковим.
Просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий
судовий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої
інстанції - зміні через застосування судом закону, який не набрав
чинності на час виникнення спірних правовідносин.
Iз матеріалів справи вбачається і це встановлено в судовому
засіданні, що спірні правовідносини мали місце в 2003 році, а тому
судом першої інстанції при вирішенні справи помилково застосовано
норми Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 1
січня 2004 року.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання недійсними
доручення ОСОБА_1 наданого ОСОБА_2 і посвідченого приватним
нотаріусом ОСОБА_4 19 липня 2003 року; наказу управління
комунального господарства Рівненського міськвиконкому НОМЕР_1 від
8 липня 2003 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1в м. Рівне;
свідоцтва про право власності від 8 липня 2003 року на вказану
квартиру; договору купівлі - продажу цієї квартири, укладеного між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрованого приватним нотаріусом ОСОБА_5
відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені
відповідними доказами.
Судом встановлено, що приватизація спірної квартири від імені
позивачки та продаж цієї квартири вчинено на підставі доручення,
яке згідно висновку експертизи позивачка не підписувала, і продаж:
квартири здійснено з порушенням прав неповнолітніх дітей, оскільки
відчуження часток дітей в квартирі здійснено з порушенням вимог
ст.ст. 78 та 145 Кодексу про шлюб та сім*ю України, який діяв на
час укладення угоди.
Органи опіки і піклування дозволу на продаж часток
неповнолітніх дітей в спрій квартирі не давали, а витяг з
розпорядження міського голови від 17 липня 2003 року про надання
дозволу на продаж цієї квартири(а.с.41) не є дозволом органів
опіки і піклування, оскільки відповідно до ст. 128 Кодексу про
шлюб та сім*ю безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню
покладалось на відповідні відділи і управління виконавчих
комітетів міських рад.
Окрім того, судом встановлено, що в 2003 році такого
розпорядження міським головою не приймалось(а.с63).
Зазначені обставини не спростовані доводами апеляційної
скарги, а покликання в скарзі на добросовісність набувача не
заслуговує на увагу, оскільки із матеріалів справи вбачається, що
набувач повинен був знати про відсутність у особи, яка відчужувала
для нього майно, права на відчуження майна інших осіб(позивачки та
2 неповнолітніх дітей).
Iз відповіді заступника начальника СВ Рівненського MB УМВС
України в Рівненській області (а.с.79) на адвокатський запит
вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні в період 2003
року злочину, передбаченого ст.190 ч. З Кримінального кодексу
України(шахрайство ( 2341-14 ) (2341-14)
) , з 25 квітня 2004 року його
оголошено в розшук і станом на грудень 2006 року його
місцезнаходження невід оме.
Згідно з вимогами ст. 48 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
чинного на час укладення договору-купівлі - продажу
спірної квартири недійсною є та угода, що не відповідає вимогам
закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права
неповнолітніх дітей, а відповідно до ст. 145 цього Кодексу майно
може бути витребувано , коли воно вибуло з володіння власника поза
його волею.
Постановлене судом рішення відповідає фактичним обставинам
справи та вимогам закону.
Разом з тим, покликання в рішенні як на підставу задоволення
позовних вимог на норми чинного Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
є
невірним, оскільки спір виник з приводу правовідносин, які виникли
до набрання цим Кодексом чинності -до 1 січня 2004, а його норми
застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання
ним чинності згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень.
На підставі наведеного, ст.ст. 48,145 Цивільного кодексу
( 435-15 ) (435-15)
1963 року, керуючись ст.ст. 309 ч.1 п.4,314
ч.2.,316,317,319,324,325 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів,-
вирішила:
Рішення Рівненського міського суду від 25 вересня 2006 року в
частині покликання в рішенні як на підставу задоволення позовних
вимог на норми чинного Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
змінити,
вказавши норми Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
1963 року, якими
регулювались спірні правовідносини в 2003 році.
В решті рішення суду залишити без зміни, відхиливши доводи
апеляційної скарги.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з
моменту проголошення.
Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення
суду першої інстанції та рішення апеляційного суду протягом двох
місяців з дня набрання
законної сили рішенням апеляційного суду.